День триффідів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А отут я не погоджуюся, — сказав Коукер. — Це не лише ваша провина, вона виникла сама собою. Мало того, це така собі симуляція — вважати себе занадто духовною, щоб розбиратися у чомусь механічному. Це обмежена і дуже нерозумна форма марнославства. Бог дає людині будь-якої статі мозок для того, щоб докопуватися до правди. І невміння ними користуватися зовсім не є чеснотою, якою варто хвалитися. Навіть у жінки є недолік, за який її варто критикувати.

На її обличчі з’явилося цілком логічне роздратування. Та й сам Коукер мав знервований вигляд, відколи зайшов. Вона сказала:

— Це все дуже добре, але в різних людей розум працює в різних напрямках. Чоловіки розуміються на тому, як працюють машини та електрика. А жінок, як правило, такі речі просто не цікавлять.

— Не треба мені замилювати очі цією сумішшю міфу та афектації, я в це не повірю, — сказав Коукер. — Ви добре знаєте, що жінки можуть і здатні — або принаймні були здатні — керувати найбільш складними та чутливими пристроями, якщо завдавали собі трохи клопоту розібратися в них. Але зазвичай вони занадто ліниві, щоб напружитися, якщо тільки обставини не змушують їх цього зробити. Навіщо їм перейматися, якщо є традиція розглядати безпорадність як жіночу чесноту і завдяки їй роботу можна просто зіпхнути на когось іншого? Зазвичай це поза, не варта нічого, крім розвінчування. Фактично, це заохочувалося. Чоловіки грали цю роль, мужньо ремонтуючи пилосмок для бідної коханої і майстерно замінюючи спалений запобіжник. Увесь цей «цирк» був прийнятним для обох сторін. Груба практичність доповнює духовну витонченість та чарівну залежність — він є простаком, який бруднить свої руки.

Він завдав нового удару, тепер уже розпалившись:

— Досі ми могли собі дозволити забавлятися цими розумовими лінощами та паразитуванням. Незважаючи на всі розмови про рівність статей, що ведуться не одне покоління, жінки мають забагато особистої зацікавленості у своїй залежності, аби позбутися її. Вони роблять мінімум необхідних модифікацій, щоб змінити умови, але це завжди мінімум — і при цьому він супроводжується наріканнями, — він зупинився. — Сумніваєтеся? Тоді подумайте над тим фактом, що і нахабне дівчисько, і жінка-інтелектуал розігрували цей трюк з високою чутливістю, кожна по-своєму. Але тільки-но прийшла війна і принесла з собою соціальний обов’язок та санкції — обидві змогли стати досвідченими механіками.

— Але вони не були хорошими механіками, — зауважила вона. — Усі це кажуть.

— А, захисний механізм у дії. Дозвольте мені зазначити, що ледь не кожен був зацікавлений у тому, щоб так говорити. У той же час, — визнав він, — це певною мірою була правда. А чому? Та тому що майже всі вони змушені були вчитися поспіхом і без належної підготовки, а ще тому що їм доводилося відучуватися від звичок, які заохочувалися протягом багатьох років, коли вважалося, що такі інтереси є для них чужими або занадто грубими для їхніх витончених натур.

— Не розумію, чому вам потрібно накидатися на мене. Я не єдина, хто не запустив цей нещасний двигун.

Коукер посміхнувся.

— Ви маєте рацію. Це несправедливо. Просто потрібно було знайти готовий до роботи двигун, і те, що ніхто цього не зробив, і змусило мене про це говорити. А ще тупість і несерйозність.

— Тоді я вважаю, що ви можете сказати все це міс Дюран, а не мені.

— Не турбуйтеся, скажу. Але це не лише її справа. Це стосується і вас, і всіх інших. Розумієте, саме це я і маю на увазі. Часи докорінно змінилися. Ви вже не можете більше сказати: «Ой, любий, я не розуміюся на таких речах» і зіпхнути справу комусь іншому. Тепер уже невігластво не плутатимуть з простодушністю, і це дуже важливо. Тепер невігластво більше не вважатимуть чимось милим або дотепним. Воно буде небезпечним, дуже небезпечним. Доки всі ми якнайшвидше не спроможемося на те, щоб зрозуміти безліч речей, якими ми до того не цікавилися, доти ні ми, ні ті, хто від нас залежить, не пройдемо випробування, що випали на нашу долю.

— Я не розумію, чому ви виливаєте на мене все своє презирство до жінок через якийсь брудний старий двигун, — пробурчала вона.

Коукер закотив очі.

— О великий Боже! І оце я тут намагаюся пояснити, що жінки мають усі здібності, які їм лише треба спромогтися використати!

— Ви сказали, що ми паразити. А це дуже неприємні речі.

— А я й не намагаюся казати вам приємні слова. Я просто сказав, що в зниклому нині світі жінки були особисто зацікавлені в тому, щоб грати роль паразитів.

— І все це лише через те, що я нічого не знаю про смердючий, шумний двигун.

— Дідько! — сказав Коукер. — Та забудьте ви про той двигун бодай на хвилину.

— Ну а чому тоді?

— Просто так сталося, що двигун — це символ. Справа в тому, що всім нам доведеться вчитися не лише того, що нам подобається, а й того, як керувати спільнотою та підтримувати її. Люди більше не зможуть просто заповнювати виборчий бюлетень і доручати роботу комусь іншому. І більше не буде вважатися, що жінка виконала всі свої зобов’язання перед суспільством, переконавши якогось чоловіка підтримувати її та забезпечувати нішею, де вона може безвідповідально плодити дітей, освіту яким буде давати хтось інший.

— Добре, але я не розумію, як це стосується двигунів…

— Послухайте, — терпляче сказав Коукер. — Якби ви мали дитину, ви хотіли б, щоб вона виросла дикуном чи цивілізованою людиною?

— Цивілізованою людиною, звичайно.

— Ну от, в такому разі ви повинні зрозуміти, що для цього дитині потрібне цивілізоване оточення. Стандарти, які вона засвоїть, вона засвоїть від нас. Ми всі мусимо зрозуміти це якнайкраще і жити якомога розумніше, щоб дати їй якомога більше. Для всіх нас це означатиме важче працювати і більше думати. Зміна умов повинна привести до зміни світогляду.

Дівчина підібрала свої речі й кілька секунд критично дивилася на Коукера.

— Думаю, що з такими поглядами вам буде ближчою група містера Бідлі, — сказала вона. — Ми не збираємося міняти свій світогляд або поступатися своїми принципами. Ось чому ми відокремилися від іншої групи. Тому, якщо вам не підходить шлях гідної і порядної людини, краще їдьте в якесь інше місце, — і видавши звук, що дуже нагадував пирхання, вона вийшла з кімнати.

Коукер подивився їй услід. Коли двері зачинилися, він висловив свої емоції жаргоном вантажника. Я розреготався.

— А чого ви очікували? — сказав я. — Ви стаєте дибки і звертаєтеся до цієї дівчини так, ніби це публічна зустріч з правопорушниками і вона відповідальна за всю західну соціальну систему. А потім дивуєтеся, що вона образилася.