— Ти кажеш «якщо мені судилося померти»! Невже ти думаєш, що можеш уникнути смерті?
— Так.
— Ти говориш дуже правдиво!
— Ти хочеш, щоб я брехав тобі?
— Ні, але ти не приховуєш, що хочеш утекти?
— Я завжди кажу правду.
— Висловити таку правду — велика відвага!
— Я ніколи не був боягузом.
Моя відвертість здивувала його.
— Уфф! Уфф! — вигукнув він, звівши руки до неба. — Сини кайова досі ставилися до тебе поблажливо, але тепер я бачу, що з тобою треба поводитися суворо!
— Я не боюся суворості й пишаюся тим, що сказав тобі правду. Ніхто інший не наважився б говорити з тобою так відверто.
— Вбивча Рука каже правду. Нікому не вистачило би сміливості зізнатися, що він збирається утекти. Вбивча Рука не просто сміливий, він зухвалий!
— Ні. Людина буває зухвалою від відчаю, коли їй нічого втрачати. Моя відвертість має інші причини.
— Які?
— Я не можу тобі сказати, ти маєш сам здогадатися.
Одне Перо хотів врятувати мене, запропонувавши власну дочку за дружину. Якби я став чоловіком індіанки, я отримав би свободу, але був би змушений стати кайова. Про це не могло бути й мови, тому я змушений був відхилити пропозицію Одного Пера, але так, щоб індіанець не образився. Це й було головною причиною моєї відвертості. Я натякав йому на те, що здатен сам врятувати своє життя, не вдаючись до шлюбу з індіанкою.
Однак Одне Перо не здогадався про справжній зміст моїх слів і зверхньо провадив своє:
— Вбивча Рука просто хоче змусити нас хвилюватися, бо знає, що втекти йому не вдасться. Напевно, гордість воїна не дозволяє йому зізнатися, що в нього немає шансів. Однак ти не зможеш перехитрувати мене.
— Я певен, що втечу!
— Ні. Ти помреш тут, біля стовпа тортур!
— Я втечу!
— Якби я вважав, що в тебе є можливість втекти, я сам день і ніч сидів би поруч з тобою й охороняв би тебе. Але ти таки можеш уникнути смерті.
— Яким чином? — запитав я, розуміючи, що вже не можу перешкодити Одному Перу виконати його намір.
— З моєю допомогою.
— Я не потребую нічиєї допомоги!
— Хіба можна відмовлятися від допомоги, якщо йдеться про життя і смерть? Твоя гордість ще більша, ніж я думав, вона настільки велика, що ти навіть не думаєш про подяку. Але я й не вимагаю, щоб ти дякував мені. Я тільки хочу, щоб ти став вільним. Моя дочка Темні Коси дуже жаліє тебе.
— Ти хочеш сказати, що я не мужній воїн, а гідна співчуття людина? Співчуття ображає!
Я говорив навмисно грубо, щоб востаннє спробувати зупинити його, але мені не вдалося. Індіанець м’яко відповів:
— Ні я, ні моя донька не хотіли образити тебе. Вона багато чула про тебе і знає, що Вбивча Рука — найсміливіший воїн серед своїх білих побратимів. Вона хоче врятувати тебе.
— У неї добре серце, але їй не вистачить сил врятувати мене.