— Але чому?
— Зараз вони якось миряться з вашою присутністю, але потім можуть вважати вас ворогами, і якщо вас захочуть поставити до стовпа тортур поруч зі мною, навіть мені буде важко врятувати вас.
— Вам… нас… врятувати? — здивувався він. — Містере Вбивча Рука, ви говорите так, ніби добровільно прийшли сюди.
— У мене є на те вагомі причини, повірте…
— Чорт забирай! — перебив він мене. — Зараз він побачить, що я балакаю з вами.
І справді, з-поміж вігвамів вийшов Сантер, побачив Ґейтса коло мене і швидким кроком попрямував до нас. Його обличчя палало люттю.
— Е-е-е, та ви його боїтеся, хоча й намагаєтеся переконати мене, що між вами дружба й повна довіра, — зауважив я.
— Нікого я не боюся, просто містер Сантер не хоче, щоб ми розмовляли з вами, — виправдовувався Ґейтс.
— Поспішайте, містере Ґейтсе, біжіть йому назустріч і вибачтеся за свій непослух.
— Чого вам тут треба, Ґейтсе? — накинувся Сантер на свого товариша. — Хто дозволив вам заводити розмову з Вбивчою Рукою?
— Я випадково тут проходив, і він покликав мене, — мляво захищався Ґейтс.
— Випадково? Зарубайте собі на носі — я ненавиджу випадковості! Ідіть зі мною!
— Але, містере Сантере, я ж не дитина…
— Замовкніть! Ідіть за мною!
Він ухопив Ґейтса за руку і потягнув за собою. Цей негідник умів брехати як ніхто, і йому вдалося так задурити голову цим людям, що вони в усьому слухалися його і покірно виконували усякі його накази. Але найгірше, що вони навіть не намагалися чинити опір.
Мої стражники трохи розуміли англійську. Вони прислухалися до моєї бесіди з Ґейтсом, й один із них, той, хто охоче відповідав на мої запитання, сказав:
— Якщо вівці йдуть за вовком, то він з’їсть їх, коли зголодніє. Чому вони не вірять застереженням Вбивчої Руки, який бажає їм добра?
Незабаром з’явився Піда, щоб перевірити надійність ременів і дізнатися, чи немає у мене прохань.
— Напевно, Вбивча Рука вже втомився стояти. На ніч його покладуть між цими стовпами, — сказав він, показуючи на вкопані в землю стовпи, про які я вже згадував. — А може, він хоче лягти просто зараз?
— Ні, я ще можу стояти, — відповів я. — У мене є одне прохання.
— Скажи мені, і якщо я зможу, то охоче виконаю його.
— Прошу тебе: стережися Сантера.
— Сантера? Він — хробак і слимак. Так вважає Піда, син вождя Танґуа.
— Я згоден з тобою, але сусідство з хробаками може бути небезпечним навіть для могутнього дуба. Я чув, що він оселився поряд з тобою.
— Так, сусідній вігвам був вільний.
— Остерігайся, щоб він не зайшов у твій.
— Я вижену його, як пса.
— Ти проженеш його, якщо він прийде до тебе відкрито, а якщо він прокрадеться потай?
— Йому не вдасться увійти непоміченим.
— А якщо тебе не буде у вігвамі?