— Сантер сказав, що хоче врятувати вас.
— Брехня! Сантер заворожив вас, і ви прозрієте занадто пізно.
— Вам нема чого турбуватися через нас. І ми нічого поганого не зробили Сантерові, не вистежували його й не намагалися вбити, тому нам нема чого боятися.
— Ви все ще сподіваєтеся знайти золото?
— Так.
— То майте на увазі — у Маґворт-Гіллз його більше немає.
— Зате є в іншому місці.
— В якому?
— Ми ще не знаємо, але рано чи пізно дізнаємося.
— Від кого?
— Нам скаже про це Сантер.
— Але досі ні словом, ні знаком він не натякнув вам, де збирається шукати золото?
— Ні.
— Вам потрібні ще докази, що він вас за дурнів має?
— Але ж не може він сказати нам те, чого й сам ще не знає!
— Він знає, і навіть дуже добре знає, як відшукати місце, де тепер заховане золото.
— Якщо ви так говорите, це означає, що й ви знаєте це місце.
— Звичайно, знаю!
— То скажіть мені!
— На жаль, ніяк не можу.
— Ось вона, ваша чесність. Як же ми можемо стати на ваш бік?
— Буду з вами відвертий. Ви самі бачите, що ми не довіряємо одне одному, тому ви не маєте чим мені дорікнути. Ви самі змушуєте мене зберігати таємницю. Де ви оселилися?
— Ми живемо вчотирьох в одному вігвамі, який вибрав для нас Сантер.
— І Сантер живе з вами?
— Так.
— А де саме розташований ваш вігвам?
— Біля вігвама Піди.
— Дивно! Сантер сам вибрав його?
— Так. Танґуа дозволив йому жити, де він захоче.
— І він оселився коло молодого вождя, який ставиться до нього не надто привітно? Бережіться! Якщо Сантер раптом зникне зі стійбища і кине вас тут, я за ваші скальпи і ламаного шеляга не дам.