Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Вибачте, містер Піквік, — сказав Джексон, невимушено ставлячи капелюх на підлогу й витягаючи з кишені стяжку пергаменту. — Але особисте побачення в подібних випадках, містер Піквік, це — просто конче потрібна річ… Звичайна обачність… законна форма… розумієте?

Тут містер Джексон глянув на пергамент, поклав його на стіл, прикрив руками і, з чарівною усмішкою озираючись навкруги, промовив:

— Ну, та не будемо сперечатися зза таких дрібниць. Хто з вас, джентльмени, зветься містер Снодграс?

Замість відповідати на це запитання, містер Снодграс здригнувся так одверто, що іншої відповіді вже було не треба.

— Я так і думав, — ще люб’язніше сказав містер Джексон. — Маю потурбувати вас дечим, сер.

— Мене! — скрикнув містер Снодграс.

— Це — тільки повістка. Позивачка в справі „Бардл проти Піквіка" викликає вас, як свідка, — заспокоїв містер Джексон, відокремлюючи аркушик паперу й видобуваючи шилінг з кишені свого жилета. — Процес одбуватиметься пізніше, ніж зазначено в повістці. Ми гадаємо, це буде чотирнадцятого, а не десятого лютого. Ось ваша, містер Снодграс, — і Джексон поклав йому в руку повістку й шилінг.

Містер Тапмен мовчки дивився на цю процедуру коли Джексон, раптом повернувшись до нього, спитав:

— Ваше ім’я, якщо не помиляюся, Тапмен?

Містер Тапмен зиркнув на містера Піквіка і, не побачивши в широко розкритих очах цього джентльмена й тіні поради відмовлятись од свого імени, сказав:

— Моє ім’я дійсно Тапмен, сер.

— А той джентльмен, я гадаю, містер Вінкл? — допитувався далі Джексон.

Містер Вінкл промимрив щось незрозуміле, після чого обидва джентльмени дістали по клаптю паперу й по шилінгу.

— Боюся надто надокучати вам, промовив Джексон, — але я хотів би бачити ще одну особу. В мене є повістка на ім’я Сема Веллера, містер Піквік.

— Покличте сюди мого слугу, коридорний, — звелів містер Піквік і запропонував Джексонові сісти.

Зайшла гнітюча мовчанка, яку порушив, з’явившись, Сем.

— Ось повістка для вас, містер Веллер, а ось і оригінал справи.

— Де? — перепитав Сем.

— Тут, — і Джексон махнув пергаментом.

— А, так це оригінал, сер, — сказав Сем. — Дуже радий побачити оригінала. Я люблю оригіналів; це дуже втішна штука.

— А ось і шилінг від контори Додсона й Фога.

— З боку Додсона й Фога це надзвичайно мило — робити подарунки, знавши мене так мало, — сказав Сем. — Я страшенно вдячний. Вони вміють нагороджувати справжні чесноти, і це робить їм честь. Вони просто розчулили мене.

Кажучи це, містер Веллер рукавом куртки потер своє праве око випробованим жестом мелодраматичного актора, що бере участь у домашній виставі.

Поведінка Сема трохи збила з пантелику містера Джексона. Та повістки були вже віддані; говорити йому більше не було про що, і, удаючи, ніби вдягає єдину рукавичку, яку він, про око людське, завжди мав у руці, містер Джексон пішов назад до своєї контори.

Тої ночі містер Піквік спав погано: згадка про дуже неприємну справу з місис Бардл не йшла з думки. Другого дня він рано поснідав і, взявши з собою Сема, подався до Грейс — Інського скверу побачитися з містером Перкером.

— А, дорогий мій сер! — підвівся з крісла містер Перкер. — Ну, що нового у вашій справі, любий сер? Як там наші приятелі з Фріменс — каурта? Вони не сплять, я знаю. Вони — спритні хлопці. Безперечно, дуже спритні.

Сказавши це, маленький чоловічок узяв понюх тютюну на ознаку захоплення спритністю панів Додсона та Фога.

— Вони — дуже великі негідники, — розсердився містер Піквік.

— Як сказати, — промовив маленький чоловічок. — Це, бачите, залежить від погляду на цю справу. Та не будемо сперечатись за терміни, бо ви, очевидно, не можете стати на професіональну точку погляду. Ну, та й ми часу не гаяли. Я запросив на захисника серджента[32] Снабіна.

— Він добрий адвокат? — спитав містер Піквік.

[32] Серджент - дуже відомий і впливовий адвокат.