— Дуже можливо, мадам, — погодився суддя. — Заспокойтесь трохи, — тут містер Напкінс доброзичливо глянув на леді,— і скажіть, що привело вас до мене, — тут суддя переміг людину: містер Напкінс знову мав неприступний вигляд.
— Мені страшенно неприємно, сер, приходити до вас з такою звісткою, але я боюсь, що тут має відбутися дуель.
— Тут? — не зрозумів суддя. — Де тут, мадам?
— В Іпсвічі.
— В Іпсвічі, мадам! Дуель в Іпсвічі! — мало не задихнувся суддя. — Неможливо, мадам. Нічого подібного в Іпсвічі ніхто не вигадає. Я не думаю, щоб знайшлося в нас двоє людей, які дозволили б собі порушити спокій цілого міста.
— На нещастя, повідомлення моє цілком підставне, — сказала леді.— Я сама була присутня, коли вони сперечалися.
— Щось таке просто неймовірне, — дивував суддя. — Мазл!
— Тут, ваша честь.
— Пришліть сюди містера Джінкса. Швидше!
— Слухаю, ваша честь.
Мазл вийшов, а через хвилину в кабінет увійшов блідий, гостроносий, не дуже вгодований, бідно одягнений клерк середнього віку і, діставши наказ занотувати свідчення леді, сів і почав записувати.
— Цей Піквік — головний заводець, скільки я розумію? — зрезюмував суддя, коли свідчення було записане.
— Так, — ствердила леді.
— А другий бунтівник… Як його ім'я, Джінкс?
— Тапмен, сер.
— Тапмен — секундант?
— Так.
— А другий дуеліст, ви кажете, зник, мадам?
— Зник, — трохи закашлялась леді.
— Добре. Ці два шибайголови, очевидно, приїхали з Лондона, щоб зводити з світу підданців його величності. Вони думають, що на такій віддалі від столиці десниця правосуддя не діє. Ми їм покажемо, як вона не діє. Заготуйте ордери на арешти, Джінкс. Мазл!
— Тут, ваша честь.
— Грамер унизу?
— Так, ваша честь.
— Пришліть його нагору.
Улесливий Мазл ретирувався й зараз же повернувся в супроводі літнього джентльмена в ботфортах. Головними ознаками його були: ніс у формі пляшки, хрипкий голос, тютюнового кольору сюртук і блукаючий погляд.
— Грамер! — сказав суддя.
— Я, ваша честь.
— В місті тепер спокійно?
— Цілком, ваша честь. Населення заспокоїлось; хлопці пішли грати в крикет.
— Діяти за наших часів можна тільки рішучими способами. Грамер, — переконаним тоном промовив суддя, підписуючи ордери. — Грамер, ви приведете цих осіб до мене сьогодні ж по обіді. Знайдете ви їх у готелі „Великого Білого Коня". Беріть допомогу й мерщій виконуйте розпорядження. Мазл!