Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І констебля безумовно заарештували б, якби Джінкс (порадник судді, бо він три роки служив у конторі одного провінціального аторнея) не сказав пошепки, що цього не слід робити. Тоді суддя виголосив промову, де зазначив, що з огляду на родинний стан констебля він не заарештує його, а лише висловлює догану і звільняє з служби. Великодушність містера Напкінса викликала захоплення в Грамера, Даблі, Мазла й решти констеблів.

— Тепер, містер Джінкс, — сказав суддя, — візьміть присягу з Грамера.

Грамер почав був давати свідчення, але що він занадто вдавався в деталі, а сніданок у судді був майже готовий, то містер Напкінс спростив справу, поставивши Грамерові кілька направних запитань Грамер відповів на них як міг позитивніше, і вся справа була полагоджена швидко і так, як треба. Було доведено, що містер Веллер кинув на землю три чоловіки, містера Вінкла обвинувачено в загрозах на адресу влади, а містера Снодграса — в двох стусанах. Встановивши це, суддя й містер Джінкс почали стиха радитись.

Нарада тривала коло десяти хвилин, після чого містер Джінкс сів у своєму кінці стола, а суддя, загодя відкашлявшись, одкинувся на спинку крісла і саме збирався виголосити вирок, коли слово взяв містер Піквік.

— Прошу вибачити, що перебиваю вас, — так сказав містер Піквік, — але, перш ніж ви почнете говорити або діяти на підставі враження, що склалось у вас після свідчень, я мушу використати своє право бути вислуханим, як особа зацікавлена.

— Припніть ваш язик, сер, — рішуче промовив суддя.

— Я маю коритися вам, сер… — почав був містер Піквік.

— Припніть ваш язик, сер, — повторив суддя, — або я скажу вартовим, щоб вас вивели.

Би можете наказувати вартовим усе, що вам забажається, сер, — сказав містер Піквік, — і я не маю жодного сумніву, що, як і всі попередні, ваші накази буде виконано, але я дозволяю собі вимагати своїх прав і хочу, щоб мені дали слово перед тим, як виведуть силоміць.

— Піквік і принципи! — дуже чутно вигукнув містер Веллер.

— Спокійно, Сем! — звелів містер Піквік.

— Німий як барабан з діркою, сер, — відповів Сем.

Містер Напкінс глянув на містера Піквіка з виразом величезного здивування, викликаного такою нечуваною зухвалістю, і, очевидно, готувався дати йому грізну відповідь, коли містер Джінкс смикнув його за рукав і прошепотів щось. Суддя відповів якоюсь напівзрозумілою фразою, і шептання поновилося. Містер Джінкс, очевидно, умовляв його.

Нарешті містер Напкінс, не ховаючи свого незадоволення, обернувся до містера Піквіка і не дуже люб’язно буркнув:

— Що ви хотіли сказати?

— Поперше, — промовив містер Піквік, кинувши крізь окуляри такий погляд, що навіть містер Напкінс здригнувся, — Поперше, я хочу знати, чому мене й моїх друзів приведено сюди?

— Можна сказати? — шепнув суддя Джінксові.

— Я думаю, краще сказати, сер, — пошепки теж відповів той.

— Мене повідомлено, — почав суддя, — що ви збиралися битись на дуелі, а той другий — Тапмен — ваш секундант і співучасник. На підставі цього… так, Джінкс?

— Цілком правильно, сер.

— На підставі цього я й прикликав вас обох сюди, щоб… так, здається, Джінкс?

— Цілком правильно, сер.

— Щоб, щоб… що, Джінкс?

— Щоб він поставив поручителів, сер.

— Так. На підставі цього я й прикликав вас обох, щоб повідомити вас, що вам належить… оце саме, що я хотів сказати, коли мене перебив Джінкс:..ага — поставити поручителів.

— Надійних поручителів, — шепнув Джінкс.

— Звичайно, надійних поручителів, — пояснив суддя.

— З числа місцевих громадян, — шепнув Джінкс.

— І, само собою, з числа місцевих громадян.

— П’ятдесят фунтів за кожного, — шепнув Джінкс, — і домовласники.