Посмертні записки Піквікського клубу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— О, ні,— відповів містер Вінкл, — він може бути моїм батьком.

— Ви казали моєму шановному другові, що знаєте Піквіка здавна. Чи були у вас колинебудь підстави думати, що він збирається одружитись?

— О, ні, ніколи! — відповів містер Вінкл з таким запалом, що містерові Фанкі, власне, слід було б увільнити його від дальшого допиту. Адвокати кажуть, що шкідливі свідки поділяються на дві категорії — занадто затайливі і занадто балакучі. Містер Вінкл належав до обох категорій разом.

— Я піду далі, містер Вінкл, — лагідним тоном промовив містер Фанкі.— Чи не вбачали ви, в останні роки принаймні, в манерах містера Піквіка або в його поводженні з жіночою статтю чогось, що виявляло б його матримоніальні[34] наміри?

— О, ні; безперечно, ні,— запевнив містер Вінкл.

— Його поведінка щодо жінок завжди була поведінкою чоловіка, що, дійшовши похилого віку, ставиться до них, як поставився б батько до своїх дочок?

— В цьому немає ані найменшого сумніву, — від щирого серця скрикнув містер Вінкл.

— І ви ніколи не помічали нічого підозрілого в його відносинах з місис Бардл або з іншими жінками? — спитав містер Фанкі, збираючись сідати, бо серджент Снабін підморгував уже до нього.

— Ні, ні,— відповів містер Вінкл. — Крім хіба єдиного випадку, який, проте, легко з'ясувати.

Коли б безталанний містер Фанкі сів зараз же, як серджент Снабін почав підморгувати до нього, або коли б серджент Бацфас з самого початку опротестував цей незаконний перехресний допит (чого він, звичайно, не зробив, бачивши замішання містера Вінкла й добре знаючи, що воно, ймовірно, буде корисне для нього), то суд не почув би цього недоречного признання. Ледве встиг містер Вінкл вимовити останні слова, а містер Фанкі сісти на лаву, як серджент Снабін поквапився сказати свідкові, що він може йти. Містер Вінкл з радістю лагодився залишити ложу, коли його спинив оклик серджента Бацфаса.

— Заждіть, містер Вінкл, заждіть, — сказав серджент Бацфас. — Чи не розпитаєте ви його ласкаво, мілорд, про винятковий випадок у поводженні з жінками з боку людини, що могла б бути йому батьком?

— Ви чуєте, що каже вчений адвокат, сер? — звернувся суддя до приголомшеного містера Вінкла. — Розкажіть нам про випадок, який ви згадали.

— Я не хотів би робити цього, мілорд, — благав бідолашний Вінкл, тремтячи в розпуці.

— Дуже можливо, але ви мусите розповісти.

І серед цілковитої тиші містер Вінкл, заікаючись, розповів, як одної ночі містер Піквік опинився в спальні дами; як у наслідок цього розладилось її одруження, і як їм усім довелося мати справу з містером Напкінсом — суддею й мером міста Іпсвіча.

— Тепер можете йти, — відпустив його серджент Снабін.

Містер Вінкл зараз же залишив ложу і з навіженою швидкістю побіг до готелю „Джордж і Яструб", де через кілька годин його присутність викрив коридорний. Невдалий свідок лежав на софі і, засунувши голову під подушки, жалісно стогнав, Тресі Тапмена й Августа Снодграса суворо закликали до ложі свідків. Обидва вони ствердили свідчення свого безталанного друга, і обох їх довели до розпачу причіпки адвокатів.

Потім викликали Сюзану Сендерс. Серджент Бацфас і Снабін узяли її на перехресний допит. Вона завжди думала й казала всім, що містер Піквік і місис Бардл поберуться. Знає, що після того, як місис Бардл знепритомніла тоді в липні, їхнє одруження було головною темою розмов у цілому кварталі. Це вона сама чула від місис Мадбері (власниці дрібної крамнички) і від місис Банкін (пралі — поденниці), але не бачить їх тут, на суді. Чула, як містер Піквік питався в хлопця, чи не хоче той мати нового тата. Не знала, що тоді ж до місис Бардл учащав один пекар; знає тільки, що тоді він був нежонатий, а тепер одружився. Не наважиться присягтись, що місис Бардл не любила його, але гадає, що пекар не кохав її як слід, бо інакше не побрався б з іншою. Думає, що місис Бардл знепритомніла через те, що містер Піквік просив її призначити день для весілля. Знає, що вона сама зомліла, коли з таким же запитанням звернувся до неї містер Сендерс, і вважає, що в подібних обставинах мусить знепритомніти кожна порядна жінка. Чула, як Піквік питався в хлопця про кремушки.

На запитання присяжних місис Сендерс додатково повідомила, що, коли містер Сендерс залицявся до неї, вона одержувала від нього любовні листи, як І всі інші наречені. Листуючись, містер Сендерс часто взивав її "качечкою" і ніколи не вживав таких пестливих слів, як «биті котлети" або "підлива" з помідорів". Він особливо любив підсмажені качки. Можливо, що якби йому подобалися биті котлети або підлива з помідорів, він узивав би її й цими словами.

По закінченні допиту місис Сендерс, серджент Бацфас ще поважніше (коли це було б можливо), ніж звичайно підвівся й голосно сказав:

— Покличте Семюела Веллера!

Та кликати Семюела Веллера було непотрібно, бо, як тільки серджент вимовив його прізвище, він опинився вже в ложі для свідків, поставив там на підлогу свій капелюх, сперся на бильця, орлячим оком перебіг по всій залі І навдивовижу весело глянув на суддю та на присяжних.

— Як вас звати, сер, — спитав суддя.

— Сем Веллер, мілорд.

— Як пишеться ваше прізвище: через В чи У.

— Це справа смаку того, хто пише, мілорд, — відповів Сем. — Мені за мого життя доводилось писати його тільки раз чи два, і я писав через В.

— Правильно, Семі, правильно, — голосно схвалив хтось з галереї.— Пишіть В, мілорд, пишіть В.

— Хто це там насмілюється звертатись таким способом до суду? — обурився маленький суддя. — Пристав!

— Тут, мілорд.

— Приведіть сюди цю особу. Зараз же!

[34] Матримоніальний - шлюбний.