Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ріджон. Невже для вас усе ясно? Щодо себе, то цього я не можу сказати. Воно збиває мене з правдивого висновку.

Сер Патрік. А для мене вибір ясний між людиною й долею картини.

Ріджон. Легше відродити мертву людину, ніж створити добру картину.

Сер Патрік. Коллі, коли живеш у такий вік, що ганяєшся за картинами, статуями, п’єсами, духовими оркестрами, бо люди не досить добрі, щоб заспокоїти хворобливу душу своєї доби, то дякуйте провидінню, що належите до такої професії, яка має за найвищий і найбільший обов’язок — лікувати людей і допомагати їм.

Ріджон. Коротко, як член високої й поважної професії, я повинен убити свого пацієнта.

Сер Патрік. Не кажіть таких прикрих дурниць! Ви не повинні його вбивати. Ви можете передати його в інші руки.

Ріджон. Наприклад, у руки Б. Боннінґтона, га? (Значущо дивиться на нього).

Сер Патрік (твердо витримує його погляд). Сер Ралф Блумфілд Бонінґтон дуже видатний лікар.

Ріджон. Це так.

Сер Патрік. Я йду по свого капелюха.

Ріджон дзвонить, тимчасом як сер Патрік іде до готелю. Входить кельнер.

Ріджон (кельнерові). Будь ласка, рахунок.

Кельнер. Так, сер. (Виходить, щоб принести рахунок).

Дія третя

У майстерні Дюбеда. Ліворуч від глядачів видно широке вікно, а далі двері, що ведуть надвір. У протилежній стіні, далі від глядачів, двері ведуть у внутрішні кімнати. В стіні, що просто глядачів, нема ні вікон, ні дверей. Усі стіни голі й нічим не прикрашені, окрім ескізів та різних заміток, написаних вугіллям. Трохи ліворуч проти внутрішніх дверей устатковано трон майстерні (крісло на естраді), а праворуч проти надвірніх дверей мольберт з поламаним кріслом біля нього. Поблизу мольберта й проти стіни голий дерев’яний стіл з пляшками та банками олії, посередині — фарбами вимазане ганчір’я, слоїки з фарбами, пензлі, шматки вугілля, ляльки, чайник, спиртівка та всілякі обрізки й окрайки. Біля столу канапка, вкрита шматками малюнків, альбомами з ескізами, розкиданими аркушами паперу, газетами, книжками й ще більш замазаними фарбою ганчірками. Поруч із надвірними дверима стоїть парасолька й вішалка для капелюхів; на ній висять капелюхи та пальто й плащ Луї, а також всіляка інша одежа. Поблизу від надвірних дверей стоїть старий стільчик для піаніно. Коло внутрішніх дверей маленький чайний стіл. Манекен в мантії й шапочці кардинала з пісковим годинником в однй руці та з косою на плечі посміхається з холодною злобою до Луї, що, одягнений в блузу молочаря, дуже замазану фарбами, замальовує шматок грезету, який він накинув на свою дружину. Дружина сидить на троні, байдужа до його малювання, але дуже занепокоєна іншою справою, з якою й вдається до нього.

М-с Дюбеда. Обіцяй!

Луї (кладе з благородною спритністю й дбайливістю помазок фарби й відповідає зовсім неуважно). Обіцяю, моя люба.

М-с Дюбеда. Коли тобі треба грошей, ти завжди вдавайся до мене.

Луї. Але це так підло, моя люба. Я ненавиджу гроші. Не можу ж я завжди обридати тобі з грішми, грішми й грішми. Це, властиво, мене й змушує інколи прохати грошей в інших людей, хоч мені й гидко це робити.

М-с Дюбеда. Тож далеко краще попрохати в мене, любий. А то люди мають про тебе зовсім хибну уяву.

Луї. Але я хочу поберегти твоє невеличке майно й здобути гроші своєю власною працею. Не смутися, люба: я можу легко заробити стільки, щоб усе це повернути. На той сезон я сам один улаштую виставку; і тоді вже в нас не буде більше грошових клопотів. (Кладе палітру). Годі! Більше нічого не можна робити, доки не просохне; отже, ми можемо й зійти звідси.

М-с Дюбеда (схродячи вниз, знімає з себе грезет і розправляє свою шовкову сукню). Але ти мені обіцяв, пам’ятай, серйозно й напевне ніколи вдруге не позичати, доки спочатку не попросиш у мене.

Луї. Серйозно й напевне. (Обіймає її). Ах, моя люба, як ти маєш рацію! Як багато важить для мене, що ти тут при мені і стримуєш мене від позахмарних летів. Урочисто заприсягаюся тобі, що з цього моменту я ніколи не позичу жодного пенні.

М-с Дюбеда (в захопленні). От чудесно! А то його лиха клопітлива жінка мучить його й стягує вниз із хмар. (Цілує). А тепер, любий, чи не скінчив би ти тих картин для Макліна?

Луї. О, про них нема що клопотатись. Я майже всі гроші за них вибрав наперед.

М-с Дюбеда. Але ж, мій золотий, через те саме ти й повинен їх закінчити. Нещодавно він питав мене, чи ти справді маєш намір закінчити їх.

Луї. Згинув би він, отакий нахаба! Який диявол підбиває його приставати до мене! Це зовсім розбиває ввесь мій інтерес до найкращої роботи. Я хотів би порушити умову й повернути йому гроші.

М-с Дюбеда. Ми не маємо змоги цього зробити, любий. Ти краще закінчи картини й розквитайся з ним. Мені здається, це помилка — брати гроші наперед.

Луї. Але як би ми мали жити?

М-с Дюбеда. Ну, Луї, це доволі прикро, що вони відмовляються платити, коли їм не віддати роботу.