Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Луї. Мінні Тінвіл молода жінка, що мала в своєму убогому сіренькому житті три тижні блискучого щастя, далеко яскравішого, ніж його має більшість дівчат з її середовища, можу вас запевнити. А спитайте, чи вона зреклася б тих трьох тижнів, коли б могла? Ім’я її, тієї дівчини, ввійде в історію. За мої ескізи з неї в Крейсті колекціонери битимуться. В моїй біографії їй присвятять певну сторінку. Цього цілком досить для звичайної покоївки в приморському готелі, я гадаю. Що б могли ви кращого зробити для неї?

Ріджон. Ми не вплутали б її в фальшивий шлюб і не покинули б її.

Луї. Ну, у вас не вистачило б відважности. Але не гарячіться. Я не покинув маленької Мінні. Ми витратили всі наші гроші.

Валпол. Всі її гроші? Тридцять фунтів?

Луї. Я сказав — усі наші гроші: її й мої також. її грошей не вистачило й на три дні. Я позичив учетверо більше, і все це витратив на неї. Але я не шкодую про це; не шкодує й вона за свої кілька фунтів, та відважна люба дівчина. Коли ми витратились, з нас було досить того, і ледве чи можете ви припускати, що ми були підхоже товариство довше, як на такий час: я художник, а вона нічого не тямить у таких справах як мистецтво, література, виборне життя й все інше. Тут не було ні зради, ні непорозуміння, ні суду в поліції, ні суду в справах розлуки, словом, нічого пікантного для вас, моралістів. Ми тільки сказали собі: ну, гроші закінчилися, ми збавили дуже добре час, якого ніхто в нас не відбере; отже, поцілуймося й розлучімось добрими друзями; і вона повернулась на свою службу, а я до себе в майстерню, і ми з Дженніфер почуваємо себе краще й щасливіш, як до того.

Валпол. Справжня маленька поема, їй-богу!

Б. Боннінґтон. Коли б ви були науково освічена людина, містере Дюбеда, ви знали б, як дуже рідко конкретний випадок порушує загальний принцип. У медичній практиці людина може померти, коли, висловлюючись по-науковому, вона повинна була б жити. Я, справді, знаю такий випадок, коли людина померла від хвороби, проти якої вона була, висловлюючись науково, імунітетна. Але це не порушило основної наукової істини. Так само й в моральних питаннях — поведінка людини може бути зовсім не шкідлива й навіть благодійна, тоді як людину, що зробила той вчинок, розцінюють як шахрая. Вона може також заподіяти великого лиха, керуючись найвищими моральними принципами. Але це не порушує основ моральної істини.

Сер Патрік. Але це стосується й кримінального права щодо бігамїї.

Луї. О, бігамія, бігамія, бігамія! Яку принадність має все, пов’язане з правом для всіх вас, моралістів! Я вже довів, до якої міри ви були неправі з погляду морального; тепер я доведу вам, що ви жорстоко неправі й з погляду права; і сподіваюсь, що це навчить вас удруге не бути такими до смішного самовпевненими.

Валпол. Дурниці! Ви ж були вже одружені, коли побралися з нею, і на цьому кінець.

Луї. Кінець? А чому ви не подумали, що може бути й навпаки. Звідки ви знаєте, що вона також не була одружена?

Б. Боннінґтон. (Всі кричать). Валполе! Ріджоне!

Ріджон. Це ж над усяку міру!

Валпол. Ну прокляття!

Сер Патрік. Ви молодий шарлатан!

Луї (нехтуючи всі їхні крики). Вона була одружена з кельнером одного пароплава. Він обібрав її й покинув; і вона, бідна дівчина, подумала, що, не чувши про свого чоловіка протягом трьох літ, має законне право одружитися знову. Отже, що вона була цілком поважана дівчина й зареклася мати зі мною будь-які справи, доки ми не поберемось, я пішов на цю церемонію, щоб задовольнити її й дати їй змогу зберегти самопошану.

Ріджон. А чи ви ж говорили, що були вже одружені?

Луї. Авжеж, ні. Невже ви не розумієте, що коли б вона знала, то не згодилась би стати мені дружиною? Здається, ви все ще не розумієте.

Сер Патрік. Отже, призвели її до небезпеки бути ув’язненою за незнання закону?

Луї. Ну, а мені так само загрожувало через неї ув’язнення. Мене так само посадили б до в’язниці, як і її. Але коли чоловік йде на таку офіру заради жінки, він не стане цим вихвалятися перед нею; принаймні, коли він справжній джентльмен.

Валпол. Ну, що нам робити з цією квітонькою?

Луї (нетерпляче). Ну, забирайтесь під три чорти й робіть, що хочете! Садовіть Мінні у в’язницю. Садовіть і мене туди ж. Убийте Дженніфер цією ганьбою. І потім, коли ви зробите все зло, яке тільки можете, йдіть до церкви й смакуйте свої чесноти. (Він роздратований сідає на старого стільця коло мольберта, бере альбом з ескізами й починає в нім малювати).

Валпол. Побив нас.

Сер Патрік (похмуро). А побив!

Б. Боннінґтон. Але ж хіба можна дозволити йому зневажати кримінальне право нашої країни?

Сер Патрік. Кримінальне право не потрібне пристойним людей. Воно тільки помагає негідникам шантажувати свої родини. Хіба нам, лікарям, що лікують на домах, не доводиться витрачати половину свого часу, змовляючись з родинними заступниками, щоб урятувати якусь падлюку від в’язниці, а родину від ганьби?

Б. Боннінґтон. Але це принаймні покарає його.

Сер Патрік. А так, це його покарає! Це покарає не тільки його, але всякого, зв’язаного з ним невинного, але змушеного терпіти однаково з винним. Років зо два ми змушені будемо утримувати його й платити за його приміщення та харчі, а потім він знову повернеться до нас розпутним, ще небезпечнішим падлюкою, ніж був до того. Це скарає дівчину, коли її посадять до в’язниці, і зруйнує її життя; це розіб’є життя його дружині. Ні, ви повинні раз і назавжди викинути кримінальне право з голови: це годиться тільки для дурнів та дикунів.

Луї. Сер Патріку, будь ласка, поверніть своє обличчя трохи сюди. (Сер Патрік обурено повертається й пильно дивиться на нього). О, це вже занадто!

Сер Патрік. Киньте ви свого йолопського олівця, чоловіче, і подумайте про своє становище! Ви можете заперечувати закони, що їх написали люди, але є ще інші закони, на які треба зважати. Ви знаєте, що вам загрожує смерть?