Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Луї. Я маю сплачувати силу-силенну боргів, Ріджоне. Я піду візьму вам стільця. (Він кидається до дверей, у сусідню кімнату).

Ріджон (затримуючи його). Ми вас не пустимо звідси, доки ви не сплатите його. Він зовсім невеличкий, і ви його мусите сплатити, і сплатите. Я не нагадую вам про позичку в десять фунтів від одного з моїх гостей та в двадцять фунтів від другого...

Валпол. Ви знаєте, я на свій махнув. Я дарую йому.

Ріджон. Вони мають змогу подарувати. Але вирвати в зовсім бідного Бленкінсопа його останні півкрони — це вже казна-що! Я хочу повернути йому ці півкрони, отож, матиму підстави запевнити його словом, що це ви йому сплатили. В усякому разі, я видобуду їх від вас.

Б. Боннінґтон. Цілком правильно, Ріджоне. Цілком правильно. Ну, молодий чоловіче, витрушуйте! Платіть-но!

Луї. Ну, не варто збивати таку бучу з-за цього. Річ певна, сплачу. Я й гадки не мав, що бідному товаришеві так сутужно. Я прикро вражений цим, як і кожен із вас. (Засовує руку в кишеню). Майте собі! (Пересвідчується, що кишеня порожня). О, виходить, що в мене нема якраз і шеляга. Вал-поле, чи не були б ви ласкаві позичити мені півкрони, щоб з цим покінчити?

Валпол. Позичити вам півкрони?.. (Йому відбирає голос).

Луї. Ну, коли ви не позичите, Бленкінсоп їх не одержить, бо в мене нема й шеляга, можете обшукати мої кишені, коли хочете.

Валпол. Ну, це ж перевершує все. (Він дістає й подає півкрони).

Луї (передає їх Ріджонові). Ось, маєте. Я справді радий, що все це скінчилось: тільки це й було на моїм сумлінні. Сподіваюся, що ви всі тепер задоволені?

Сер Патрік. Не зовсім, містере Дюбеда. Чи не доводилось вам знати молоду жінку на ймення Мінні Тінвіл?

Луї. Мінні? Думаю, що знаю. І Мінні знає мене також! Вона, справді, мила дівчина, як на її становище. А що з нею сталось?

Валпол. Нема чого морочити нас, Дюбеда. Ми бачили шлюбне свідоцтво Мінні.

Луї (спокійно). Справді? Може, ви й свідоцтво Дженніфер бачили?

Ріджон (підводиться з нестримним гнівом). То ви зважуєтесь натякати, що місіс Дюбеда живе з вами без шлюбу?

Луї. А чому ні?

Б. Боннінґтон. Чому ні?

Сер Патрік. (Вигукуючи різноманітними голосами, прикро здивовані). Чому ні?

Ріджон. Чому ні?

Валпол. Чому ні?

Луї. А й справді, чому б і не так? Адже більшість людей робить це, такі ж милі люди, як і ви. Чому ви не навчились думати, замість бекати та мекати, як овеча отара, коли ви наражаєтесь на те, до чого не звикли? (Глумливо оглядає їхні здивовані обличчя). Чесно кажучи, мені дуже хотілось би оце зразу змалювати більшість із вас, дуже вже придуркуватий у вас вигляд. Особливо у вас, Ріджоне. Цікаво, як ви викрутитесь цього разу?

Ріджон. Як то так, прошу?

Луї. Ну, ви високо оцінюєте Дженніфер, як вам відомо. А мене зневажаєте, правда ж?

Ріджон (різко). Ви мені бридкий. (Сідає знову на канапу).

Луї. Гаразд. А ви все ще вірите, що Дженніфер погано живеться, бо вважаєте, що я правду розповідав про неї?

Ріджон. То ви збрехали?

Луї. Ні. Але ви поставились до цього, як до скандальної історії, замість розібратись у цьому ясно й співчутливо. Над такими людьми, як ви, можна потішитись. Я тільки спитав, чи ви бачили шлюбне свідоцтво Дженніфер; і ви з цього зробили висновок, що в неї нема ніякого свідоцтва. Ви нездатні впізнати леді, бачивши її.

Б. Боннінґтон. Тоді дозвольте спитати, що це все значить?

Луї. Ну, я тільки безчесний художник; але коли б ви мені сказали, що Дженніфер живе не в шлюбі, то моє джентльменське почуття й інстинкт художника підказали б мені, що її шлюбне посвідчення написано в неї на обличчі й позначено в її вдачі. Але ви всі моральні люди; а Дженніфер тільки художникова дружина, — можливо, тільки модель; моралісти пильнують запідозрити інших людей в незаконному шлюбі. І вам самим не сором з того? А чи може хтось із вас подивитись мені просто в обличчя після цього?

Валпол. Дуже важко дивитись вам в обличчя, Дюбеда; ви неймовірно зухвала людина. А що ви скажете про Мінні Тінвіл, га?