Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Стівен (у відчаї). Я гадаю, що ми були негідні діти найгіднішої матері. Але прошу вас цього разу дати мені спокій і розповісти жахливу історію мого батька й про те, як він хотів усунути мене заради іншого сина.

Леді Брітомарт (вражена). Іншого сина? Я ніколи нічого подібного не казала! Мені це й не снилося! Ось що трапляється, коли ти мене перебиваєш!

Стівен. Але ви сказали...

Леді Брітомарт (перебиваючи його). Будь хорошим хлопцем, Стівене, вислухай мене терпляче. Андершафти походять від одного підкидька, що його знайшли в парафії св. Андрю Андершафта. Це було дуже давно, за царювання Якова І. Отже, цього підкидька взяв за сина один зброяр. Згодом цей підкидьок дістав у спадщину діло, і, щоб віддячити або додержати, може, обітниці якоїсь, він і собі взяв у прийми підкидька, якому теж у спадщину залишив своє діло. Цей підкидьок учинив так само. Відтоді гарматна виробня завжди переходила до підкидька, що його брали у прийми й давали йому ім’я Андрю Андершафт.

Стівен. Але невже вони ніколи не одружувалися? Невже вони не мали законних дітей?

Леді Брітомарт. О так, вони всі одружувалися, як і твій батько; і вони були досить заможні, щоб придбати землі для своїх дітей і достатньою мірою забезпечити їх цим. Але вони завжди брали в прийми й виховували якогось підкидька, що йому передавали своє діло. І, звичайно, через це вони жорстоко сварилися зі своїми дружинами. Твого батька взяли в прийми, і він запевняє, що вважає за свій обов’язок підтримувати ту традицію, що існує, і взяти в прийми когось іншого, що йому він міг би передати своє багатство. Я, звісно, не могла на це погодитися. Можливо, що це мало деяку рацію за тих часів, коли Андершафтам вільно було одружуватися тільки з жінками свого класу, що їх сини не здатні були керувати великим майном. Але не було жодних підстав обминути мого сина.

Стівен (непевно). Я боюся, що не спромігся б керувати гарматною виробнею.

Леді Брітомарт. Дурниці! Ти міг би найняти управителя за платню.

Стівен. Мій батько, очевидячки, був невисокої думки про мої здібності.

Леді Брітомарт. Дурниці, дитино моя! Адже ти був ще дитинча. Твої здібності не відігравали тут жодної ролі. Андрю чинив так з принципу, бо з принципу чинив усі свої погані й паскудні безглуздя. Коли мій батько намагався заперечувати, Андрю заявив йому одверто, що в історії відомі тільки два випадки вмілого керування: фірма Андершафт і Римська імперія за часів Антонінів. І пояснює це тим, що імператори з роду Антонінів завжди мали приймака за спадкоємця. Яка нісенітниця! Рід Стівенеджів, я гадаю, не згірший за Антонінів, а ти ж із роду Стівенеджів. Але це було характерно для Андрю. Тут він себе виявив цілком. Він завжди був розумний і в доводах непереможний, коли обстоював якусь нісенітницю або поганий вчинок; і завжди бентежився і бурчав, коли повинен був поводитися розумно й пристойно.

Стівен. Отже, ваше родинне життя було розбите через мене, мамо? Я дуже шкодую!

Леді Брітомарт. Бачиш, любий мій, у нас були й інші незгоди. Я не можу миритися з неморальною людиною. Сподіваюся, я не належу до фарисеїв, і байдуже було б мені, коли б він тільки чинив хибно: ніхто з нас не може бути довершеним. Але, власне, не вчинки твого батька були погані, а його думки й слова, і це було найжахливіше — він, справді, визнавав якусь релігію неморальности. Звичайно людям дарують, коли вони, живучи неморально, визнають себе винними у тому, що проповідують мораль; отож, і я не могла дарувати Андрю, що він, проповідуючи неморальність, сам поводиться дуже морально. Коли б він лишився жити вдома, ви всі виросли б, не знаючи, що таке принципи, не знаючи, що таке добро й зло. Бачиш, мій любий, твій батько був дуже привабливий у дечому. Діти почували до нього певну прихильність, і він з цього користувався, щоб прищеплювати їм найпорочніші думки й розвивати в них непослух. Я сама далека була від того, щоб почувати до нього антипатію, дуже далека, але незгоди в питаннях моралі утворюють прірву між людьми.

Стівен. Усе це мене дуже вражає, мамо! Люди можуть розходитися думками, навіть щодо релігійних питань, але як можна розходитися в питаннях про добро й зло? Добро завжди є добро, а зло — зло, і коли людина не бачить між ними різниці, то вона або дурна, або негідна,— ось і все.

Леді Брітомарт (зворушена). У цьому я пізнаю свого сина! (Вона гладить його по щоці). Твій батько ніколи не вмів на це відповісти: він звичайно сміявся й ухилявся од відповіді та плів якусь ніжну нісенітницю. Отже, тепер, коли ти знаєш про становище, що ти порадиш мені зробити?

Стівен. Гаразд, що ви можете зробити?

Леді Брітомарт. Я повинна якось роздобути грошей.

Стівен. Але ми не можемо брати гроші в нього. Я волів би переїхати в якесь недороге місце, ось як Бедфорд Сквер або навіть Гемпстед, аніж узяти в нього хоч один пенні.

Леді Брітомарт. Але ж як не як, Стівене, Андрю й тепер дає нам на прожиття.

Стівен (вражений). Я цього не знав.

Леді Брітомарт. Але не міг же ти думати, що твій дід має що-небудь давати мені. Стівенеджі не можуть усе для вас робити. Ми дали вам становище в суспільстві. Андрю повинен був теж щось докинути. Я гадаю, що для нього це була досить вигідна угода

Стівен (гірко). Отже, ми цілком залежимо від нього та його гармат!

Леді Брітомарт. Нічого подібного! Гроші покладено на наше ім’я. Але дав їх він. Отож, бачиш, питання стоїть не про те, брати в нього гроші чи ні, а про те, скільки брати. Мені особисто більше грошей не потрібно.

Стівен. І мені також!

Леді Брітомарт. Але Сарі й Барбарі вони потрібні. Цебто Чарлз Ломакс і Адольф Казенс коштуватимуть їм зайвих грошей. Отож, гадаю, що мені доведеться перемогти мою гордість і попросити в нього ці гроші. Оце твоя порада, чи не так, Стівене?

Стівен. Ні!

Леді Брітомарт (гостро). Стівене!

Стівен. Якщо ви твердо вирішили...

Леді Брітомарт. Я нічого не вирішила. Я прошу твоєї поради й чекаю на неї. Я не хочу, щоб уся відповідальність лягла на мої плечі.

Стівен (уперто). Я волів би померти, аніж просити в нього хоч один пенні.

Леді Брітомарт (покірно). Ти хочеш сказати, що просити в нього гроші мушу я? Гаразд, Стівене, я зроблю так, як ти хочеш. Тобі приємно буде знати, що дід поділяє твою думку. Але він вважає, що я повинна запросити Андрю сюди, щоб він міг побачити дівчат. Адже він напевно почуває природну до них прихильність.