Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Леді Брітомарт. Ти, певне, говориш про свого батька?

Стівен (ледве чутно). Так.

Леді Брітомарт. Любий мій, ми не можемо цілісіньке життя не згадувати його. Звичайно, ти чинив цілком правильно, не здіймаючи сам цієї розмови, поки я тебе не попросила. Але ти вже досить дорослий на те, щоб мати мою довіру й допомогти мені провадити з ним перемови про дівчат.

Стівен. Але з дівчатами все гаразд. Адже вони заручені?

Леді Брітомарт (дещо задоволено). Так, я знайшла цілком гідну партію для Сари. На тридцять п’ятому році Чарлз Ломакс буде мільйонер. Але це станеться тільки за десять років. А до того часу його опікуни, на підставі батькового заповіту, не можуть дати йому більше, ніж 800 фунтів на рік.

Стівен. Так, але ж у заповіті зазначено також, що вони можуть подвоювати цю суму, якщо він власними зусиллями збільшить свій прибуток.

Леді Брітомарт. Але зусилля Чарлза Ломакса, мабуть, зменшать його прибуток, а не збільшать. Найближчими десятьма роками Сарі доведеться додавати принаймні ще 800 фунтів на рік, але й тоді вони будуть бідні, як церковні миші. А що буде з Барбарою? Я гадала, що з усіх вас Барбара зробить найблискучішу кар’єру. А тимчасом що вона робить? Вступає до Армії Спасіння, відмовляє своїй покоївці, витрачає тільки фунт стерлінгів на тиждень і одного чудового вечора з’являється з якимось професором грецької мови, що його вона підібрала десь на вулиці й що видає себе теж за прихильника Армії Спасіння та навіть б’є заради неї у великий барабан, коли вони виступають привселюдно, бо аж по вуха закоханий у неї.

Стівен. Одверто кажучи, я був трохи здивований, коли почув, що вони заручилися. Казенс, справді, дуже славний. Ніхто й не подумає, що він родом з Австралії, але...

Леді Брітомарт. О, Адольф Казенс буде прекрасний чоловік. До того ж ніхто не може перечити проти грецької мови. Вона дає чоловікові марку освіченої людини. І моя родина, хвала небові, ніколи не належала до тупоголових торіїв. Ми всі віґі й стоїмо за волю. Нехай сноби кажуть усе, що їм завгодно: Барбара вийде заміж не за того, хто подобається їм, а за того, хто подобається мені.

Стівен. Я мав на оці тільки його прибутки. Проте, навряд чи він буде марнотратний.

Леді Брітомарт. Не будь цього такий певний, Стівене. Я добре знаю, що такі спокійні, прості, витончені й поетичні вдачі, як Адольф... завжди задовольняються з найкращого. Вони витрачають значно більше, ніж марнотратні, що завжди такою ж мірою дріб’язкові, як і вульґарні. Ні, Барбарі потрібно не менш ніж 2000 на рік. Бачиш, це значить, що додасться ще два господарства. До того ж, любий мій, ти мусиш теж швидко одружитися. Я не схвалюю сучасну моду на пізні шлюби, й мені не до вподоби паруб-ки-гультяї, отже, я намагаюся підшукати щось і для тебе.

Стівен. Це дуже люб’язно з вашого боку, мамо, але може краще було б мені самому щось для себе підшукати?

Леді Брітомарт. Дурниці! Ти надто молодий, щоб сам міг думати про шлюб, і тебе зловить у свої тенета перша-ліпша гарненька нікчемниця. Певна річ, це не значить, що я не спитаю твоєї згоди, адже ти це знаєш так само, як і я. (Стівен стулює губи й мовчить). Тільки не дуйся, Стівене.

Стівен. Я не дуюся, мамо. Якою мірою це все стосується... мого батька?

Леді Брітомарт. Любий Стівене, звідки ж узяти гроші? Вам усім легко жити на мої кошти, поки ми живемо в одному домі. Але я не можу втримувати чотири родини в чотирьох окремих господах. Ти знаєш, який бідний мій батько. Він тепер ледве має сім тисяч на рік; і справді, якби він не був граф Стівєнедж, то мусив би зректися товариства. Він нічого для нас не може зробити. Він каже — і це цілком зрозуміло — що безглуздо вимагати від нього, щоб він дбав за дітей чоловіка, який просто купається в грошах. Бачиш, Стівене, твій батько багатій казковий, бо завжди десь точиться війна.

Стівен. Ви можете мені про це не нагадувати, мамо. Щоразу, розгорнувши газету, мені на очі потрапляє наше ім’я: міноноски Андершафта! кулемети Андершафта! деся-тицалеві гармати Андершафта! підводні човни Андершаф-та! А тепер військовий дирижабль Андершафта! В Гарров мене прозвали «немовлятко з Вулвіча». В Кембріджі було те ж саме. В школі один маленький негідник зіпсував мою Біблію, ваш перший подарунок у день мого народження, написавши під моїм ім’ям «син і спадкоємець Андершафта й Лазаруса, що гендлюють Смертю й Руїною; адреса — Християнський Світ і Юдея». Але це було ніщо проти того, як усі підлещувалися до мене, тому що мій батько заробляв мільйони, продаючи гармати.

Леді Брітомарт. Не тільки продажем гармат, а також військовими позиками, що їх улаштовує Лазарус, мотивуючи це потребою кредиту для гармат. Знаєш, Стівене, це справді обурливо. Ці двоє людей, Андрю Андершафт і Лазарус, впрост тримають усю Європу під чоботом. Ось чому твій батько може поводитися так, як він поводиться. Він вищий за закон. Чи уявляєш ти собі, щоб Бісмарк, Гледстон або Дізраелі могли протягом усього свого життя так одвер-то нехтувати всіма громадськими і моральними обов’язками, як це робить твій батько? Вони просто не насмілилися б так робити. Я просила Гледстона втрутитися. Я просила «Таймс» втрутитися. Я просила лорда канцлера втрутитися. Але це було однаково, що просити їх оголосити війну султанові. Вони не хотіли, вони сказали, що не можуть на нього вплинути. Мені здається, вони його бояться.

Стівен. Але що фактично вони могли зробити? Адже він не порушує закону?

Леді Брітомарт. Не порушує закону? Він завжди порушує закон. Він порушив його, коли народився, бо батьки його не були повінчані.

Стівен. Мамо! Невже це правда?

Леді Брітомарт. Авжеж; тому ми й розлучилися. Стівен. Він одружився з вами, не сказавши вам про це?

Леді Брітомарт (трохи збентежена цим висновком). О, ні. Треба віддати йому належне: Андрю так не зробив. До того ж ти знаєш гасло Андершафтів «Без сорому». Всі про це знали.

Стівен. Але ви сказали, що це спричинилося до вашої розлуки.

Леді Брітомарт. Так, бо не досить було йому, що сам він підкидьок, а ще хотів він тебе позбавити спадщини заради другого підкидька. Цього я не могла стерпіти.

Стівен (засоромлений). Ти хочеш сказати, заради... заради...

Леді Брітомарт. Не затинайся, Стівене. Кажи виразно.

Стівен. Але це так жахливо для мене, мамо. Розмовляти з вами про такі речі!

Леді Брітомарт. Мені це теж неприємно, надто, що ти поводишся, як дитина, і своїм збентеженням тільки ускладнюєш справу. Лише люди середнього класу, Стівене, німіють у безпорадному жаху, виявивши, що на світі існують нікчемники. Люди нашого кола повинні вирішити, що зробити з негідниками, ані трохи не втрачаючи самовладання. Тепер постав просто своє запитання.

Стівен. Мамо, ви зовсім на мене не вважаєте. Бога ради, або поводьтеся зо мною, як із дитиною, як ви завжди це робите, і не розповідайте мені нічого, або розкажіть усе й дозвольте мені сприйняти це, як я зумію.

Леді Брітомарт. Я поводжуся з тобою, як із дитиною? Що ти хочеш цим сказати? Дуже неввічливо й невдячно з твого боку казати такі речі. Ти знаєш, що я ніколи з жодним із вас не поводилася, як з дітьми. Я завжди вважала вас за своїх друзів і товаришів і давала вам повну волю робити й казати все, що заманеться, аби воно було гідне моєї ухвали.