Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Дженніфер (спокійно й ласкаво). Я, в усякому разі, не гніваюсь на вас, сер Коленсо. Я дуже добре знала, що вам не подобається Луї; але в тому не ваша провина — ви не розуміли, тільки й усього. Ви не могли ніколи повірити йому. Так само, як ви не визнаєте й моєї віри — це є своєрідне шосте чуття, якого ви не маєте. (З м’яким переконливим рухом до нього). Не думайте, що ви так страшенно вразили мене. Я дуже добре знаю, що ви розумієте під його егоїзмом. Він офірував усе для мистецтва. З деякого погляду він офірував навіть усіх...

Ріджон. Усіх, окрім самого себе. Але, роблячи так, він не мав права офірувати вас, а це дало мені право віддати його на офіру. Що я й зробив.

Дженніфер (хитаючи головою, шкодуючи його помилку). Він був один із тих чоловіків, який знав те, що знала кожна жінка — самоофірування є річ марна й боягузна.

Ріджон. Так, коли офіру не приймають і відкидають геть. А не тоді, коли вона правитиме за страву божества.

Дженніфер. Я не розумію цього. І не можу сперечатися з вами: ви досить розумний, щоб запаморочити мене, але не похитнути мене. Ви страшенно, дико неправий; отже, ви нездатні оцінити Луї.

Ріджон. О! (Бере секретарів примірник каталога). Я позначив тут п’ять картин, які я хотів би придбати...

Дженніфер. Для вас їх не продають. Хоч кредитори Луї домагались, щоб я їх продала, але сьогодні день мого народження; і сьогодні вранці їх усі купив для мене мій чоловік.

Ріджон. Хто купив?

Дженніфер. Мій чоловік.

Ріджон (запинаючись і невгаваючи). Що за чоловік? Чий чоловік? Який чоловік? Кого? Як? Що? Чи не хочете ви сказати, що ви вдруге вийшли заміж?

Дженніфер. А ви забули, що Луї не любив удів, і що люди, які в одному шлюбі жили щасливо, завжди беруть шлюб і вдруге?

Ріджон. Тоді я, виходить, заподіяв цілком безкорисне вбивство.

Входить секретар з пачкою каталогів.

Секретар. Щойно дістав перший випуск каталогів. Виставка відкрита.

Дженніфер (до Ріджона чемно). Я така рада, що вам сподобались картини, сер Коленсо. Доброго ранку!

Ріджон. Доброго ранку! (Він іде до дверей, вагається; повертається, щоб сказати ще щось, але відмахується від цього, як від непотрібної справи, й виходить).

Навернення капітана Брасбаунда

Дія перша

На пагорбі, що височиться над гаванню Моґадора, морського порту на західному узбережжі Марокко, у своєму садку, згідно з Вольтеровим заповітом, працює місіонер, користуючись з надвечірньої прохолоди. Це літній шотландець; душа його зазнала життєвих бур, бо йому доводилось вести човен своєї віри далекими морями пліч-о-пліч з іншими суднами, проте він лишився вірним сином вільної церкви й північноафриканської місії, зберігши чесні карі очі й тихомирну душу. Зовні це моторний, крихкотілий чоловік, дуже засмаглий, гладенько поголений, з тонкими рішучими рисами й вогником лагідного гумору в очах. Він носить шолом проти сонця, димчасті окуляри та білі полотняні пантофлі, як і личить сучасному шотландському місіонерові; але замість дешевого дорожнього костюма з Ґлазґо, сірої фланелевої сорочки з білим коміром, зеленої краватки, зав’язаної морським вузлом і зашпиленої дешевою шпилькою, він носить костюм з чистого білого полотна, приємний мавританському окові якщо не кроєм, то кольором.

З саду розгортається широкий краєвид нз Атлантичний океан і на довгу смугу піщаного берега, що тягнетеся на південь, смугу, обвітрювану північно-східним мусоном, на вбогім ґрунті якої ростуть низенькі перечники, манґоа та тамариски. Краєвид обмежований від суходолу невисокими горбами, що підступають до моря — це відроги Атлаських гір. Місіонер не звертає жодної уваги на цей морський краєвид, мавши змогу милуватися ним протягом тридцяти років або близько того; він увесь поринув у роботу, підрізуючи велетенський кущ червоного ґеранія, — для англійського ока неприродно великого, що поруч з одним чи двома пилом припалими кущами є єдина рослинність на його улюбленій клумбі. Він працює, сидячи на мавританському ослоні. Посеред саду в холодку під тамариском стоїть зручна лава.

Дім у південно-західному кутку саду, кущ ґеранія — в північно-східному. Біля дверей, що ведуть із дому в садок, з’являється чоловік, очевидно не тубільний дикун, а багато менш приємний продукт сучасної комерційної цивілізації. Статурою він скидаєтьса на сімнадцатилітнього юнака, котрий харчується недостатньо; а втім, віку його точно визначити не можна. Тільки цілковитий брак сивини в його бруднуватого відтінку волоссі дає підставу гадати, що йому, в кожном разі, немає ще сорока років, хоч з таким же правом можна припустити, що йому ще немає й двадцятьох. Лондонець зараз же визнав би його за виразний і яскравий зразок недоноска, вигодованого в нетрях великого міста. Він швидко й легко орудує мовою, штучно надаючи їй бундючности та щирости, і водночас природна його мова вульґарна. Природа, освіта, здобута у виховному закладі, й деякий досвід вулиці зробили з нього щось подібне до оратора. Його акцент, незважаючи на манеру гугнявити, трохи подібний до вимови вищої лондонської верстви з її тенденцією заміняти двоголосні звуки голосними (часом досить вдало), а голосні вимовляти не зовсім звично. Вбраний він у дуже поношену форму берегової сторожі, либонь, з чужого плеча; поводиться він неначе якийсь театральний лицар, і так вдало, що може правити за розносця риби з темною репутацією, який випадково знайшов роботу в Білінсгейті пильної години. Його поведінка свідчить про серйозний намір завоювати прихильність місіонерову, мабуть, з негожою метою.

Чоловік. Добридень, містере Ренкін. (Місіонер швидко випростується і повертається, з почуття обов’язку помирившись з перешкодою). Як ся маєте, ваша милість?

Ренкін (стримано). Добридень, містере Дрінквотер.

Дрінквотер. Вам не дуже приємно, добродію, що я відриваю вас від роботи в садку?

Ренкін. Для місіонера не існує нічого приємного чи неприємного, містере Дрінквотер. Чим послужитися вам?

Дрінквотер (щиросердно). Нічим, добродію. Я лише приніс вам новину.

Ренкін. Ну що ж, сідайте.

Дрінквотер. Дякую, добродію. (Він сідає на лаві, лагодячись до розмови). Чи чули ви що-небудь про суддю Геллема?