Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ріджон. Я стрівав людей, які його не мали.

Дженніфер. Талановитих бестій! А ви знаєте, докторе, що дехто з наймиліших і найпевніших моїх друзів, яких я будь-коли мала, були тварини. А вам вони тільки матеріал для вівісекції. Наймиліший і найбільший з усіх моїх друзів мав красу й чуття любови, властиве тільки тварині. Я гадаю, що ви ніколи не можете відчувати того, що відчувала я, віддавши його в руки тих людей, хто боронить тортури тварин тільки тому, що вони тварини.

Ріджон. Ну, невже ви вважаєте нас кінець кінцем за таких жорстоких? Мені говорили, що хоч зі мною ви й порвали стосунки, однак з Блумфілдом Боннінґтоном та Вал-полом ви бачитесь щотижня. Я думаю, що це правда, бо вони тепер при мені ніколи не згадують про вас.

Дженніфер. Тварини в домі сера Ралфа, мов розпещені діти. Коли містерові Валполові потрібно вийняти скалку з лапи свого бульдоґа, я сама тримаю бідну тварину, а містер Валпол мусить вирядити сера Ралфа з кімнати. Місіс Валпол повинна говорити садівникові, щоб той не вбивав ос на очах у містера Валпола. Але є лікарі, жорстокі вдачею; так само, як є й такі, що звикають до жорстокости та безсердечности. Вони самі засліплені, не бачачи душі в тварин, а через те вони не бачать душі й у людей. Ви припустились страшної помилки щодо Луї, але ви не припустились би тої помилки, коли б не звикли робити ті самі помилки відносно собак. Ви не вбачали в них нічого іншого, окрім німих тварин; отож, ви не могли нічого вбачати й в Луї, як тільки талановиту бестію.

Ріджон (із раптовим наміром). Щодо нього, то я, в усякому разі, не помилявся.

Дженніфер. О докторе!

Ріджон (уперто). У всякому разі, щодо нього я не помилявся.

Дженніфер. А ви забули, що він помер?

Ріджон (показуючи рукою на картини). Він не помер. Він тут живе. (Бере книжку). І ось тут.

Дженніфер (схоплюється з палаючими очима). Покладіть назад. Як ви сміли доторкатись її?

Ріджон, уражений таким лютим вибухом, кладе книжку назад, благально знизавши плечима. Вона бере книжку собі й дивиться на неї, як на зневажену святиню.

Ріджон. Дуже шкода. Я бачу, що мені краще піти звідси.

Дженніфер (кладучи книжку назад). Прошу пробачити... Я знетямилася. Але це ще не... це тільки мій власний відбиток.

Ріджон. Для мене вона мала б зовсім інший зміст.

Дженніфер. Для вас вона мала б далеко більший зміст.

Ріджон. Тоді, виходить, ви знаєте, що я його вбив?

Дженніфер (раптом зворушена й розчулена). О, докторе, коли ви свідомі того... коли ви самі в тому зізнаєтесь... коли ви розумієте, що ви зробили, тоді все те потрібно простити. Спочатку я довірилась інстинктовно вашій силі; потім я подумала, що безсердечність помилково прийняла за силу. Не знаю, чи можна мені в тому дорікати? Але коли то була справді сила... коли то була тільки така помилка, яку ми всі інколи робимо... я була б така щаслива знову приятелювати з вами.

Ріджон. Я ж кажу вам, що тут не було ніякої помилки. Я ж Бленкінсопа вилікував; адже в тому не було ніякої помилки.

Дженніфер. Так, він видужав. О, не будьте до смішного гордий, докторе! Признайтесь у своїй помилці й тим порятуйте нашу дружбу! Пам’ятайте, сер Ралф дав Луї ваших ліків, і від того йому погіршало.

Ріджон. Я не можу фальшиво вдавати з себе вашого друга. Щось застряє мені в горлі — правда мусить виявитись. Тими ліками я лікував Бленкінсопа сам. І йому від того не стало гірше. Це небезпечні ліки — Бленкінсоп від них видужав, а Луї Дюбеда вони вбили. Коли я сам узявся лікувати, я вилікував. Коли ж за це береться інша людина, вони вбивають... інколи.

Дженніфер (наївно, все ще не зовсім тямлячи). Тоді навіщо ви дозволили серу Ралфові давати ті ліки Луї?

Ріджон. Я вам зараз скажу. Я зробив це тому, що любив вас.

Дженніфер (невинно здивовано). Люб... І це ви! Така літня людина!

Ріджон (мов громом прибитий, підносить свої кулаки вгору). Дюбеда, за тебе помстились! (Він опускає руки й сідає на лавку). Про це я ніколи й не думав. Уявляю, яким смішним філістером здаюсь я вам.

Дженніфер. Але... запевняю вас... я не хотіла вас образити, справді... Ви ж мусите бути старші за мене принаймні літ на двадцять.

Ріджон. О, цілком справедливо. А може, й більше.

Але за двадцять літ ви й самі зрозумійте, яку незначну різницю це становить.

Дженніфер. Та навіть і так, як могли ви думати, що я... його дружина... могла будь-коли думати про вас...

Ріджон (спиняючи її нервовим жестом). Так, так, так. Я цілком розумію: вам не потрібно втокмачувати мені.

Дженніфер. Але... Ох, тепер мені все розвидняється... Спочатку я була така здивована... невже ви одважитесь мені сказати, що ви, щоб задовольнити свої жалюгідні ревнощі, навмисне... ох! ох! убили його?