Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ріджон. Думаю, що так. Але цей факт справді нагадує мені такі слова:

Його ти не повинен вбити,

Але й від смерти не рятуй.

Отже, я гадаю, що справді убив його.

Дженніфер. І ви кажете мені це! Мені в обличчя! Безсердечно! І ви не боїтесь?

Ріджон. Я лікар: я нічого не повинен боятися. В тому, що я доручив пацієнта Боннінґтонові, карного злочину нема. Може, й треба було б притягти до відповідальности, але цього ніхто не зробив.

Дженніфер. Я не це мала на увазі. Я хотіла сказати, Чи не боїтеся ви, що я задушу вас своїми власними руками?

Ріджон. Я такий безнадійний йолоп, Закохавшись у вас, що ваша погроза нітрохи не бентежить мене. До того ж, ви завжди згадували б про мене, коли б це зробили.

Дженніфер. Я завжди пам’ятатиму вас як маленьку істоту, що подбала убити велику людину.

Ріджон. Вибачте мені, але я досяг свого.

Дженніфер (зі спокійним переконанням). Ні! Лікарі думають, що вони тримають ключі життя й смерти, але не з їхньої волі все діється. Я не вірю, що це з вашої волі так сталось.

Ріджон. Може, й ні. Але я мав намір так зробити.

Дженніфер (дивиться на нього здивовано, але без жалю). І ви подбали про те, щоб знищити те чудове прекрасне життя просто тому, що заздрили, що він мав жінку, від якої ви ніколи не могли сподіватися собі співчуття.

Ріджон. Яка цілувала мені руки, яка вірила мені. Яка говорила мені, що дружба її лишиться до смерти.

Дженніфер. І яку ви зрадили.

Ріджон. Ні. Яку я порятував.

Дженніфер (м’яко). Прошу вас, докторе, від чого?

Ріджон. Від страшного розчарування. Від свідомости, що ваше життя змарновано.

Дженніфер. Але яким чином?

Ріджон. То байдуже. Я вас порятував. Я був вам найкращий друг, якого ви будь-коли мали. Тепер ви щасливі. Вам добре живеться. Праці його для вас — невмируща радість і гордість.

Дженніфер. І ви гадаєте, що все це зробили ви. Ах, докторе, докторе! Сер Патрік має рацію: ви вважаєте себе маленьким богом. Як ви можете до такої міри бути нерозумним? Ви ж не малювали цих картин, що становлять для мене невичерпну радість і гордощі, ви не сказали мені й слова, що звучало б у моїх вухах небесною музикою! Я й тепер прислухаюсь до них завжди, коли буваю стомлена чи засмучена. Ось чому я завжди й щаслива!

Ріджон. Так, тепер, коли він уже мертвий. А чи завжди ви були щасливі, коли він був живий?

Дженніфер (ображено). О, ви жорстокий, жорстокий. Коли він був живий, я не була свідома всієї повноти свого щастя. Я легковажно стомлювалась через дрібниці. Я була до нього недобра. Я недооцінювала його.

Ріджон (гірко сміючись). Ха-ха!

Дженніфер. Не ображайте мене, не блюзнірствуйте. (Вона схоплює книжку й притискає її до серця в нападі екстазу, вигукуючи). О, мій король людства.

Ріджон. Король людства! О, це надто потворно, надто смішно. Ми, жорстокі лікарі, ховали таємницю від вашої довірливости; але, як то буває з усіма таємницями, вона сама не втрималась. Прихована правда дозріває й пробивається до світла.

Дженніфер. Яка правда?

Ріджон. Яка правда? Ну, та, що Луї Дюбеда, король людства, був найдовершеніший і найдосконаліший шахрай, найпідлотніший негідник, найбезсердешніший егоїстичний мерзотник, що світ зав’язав своїй дружині.

Дженніфер (не збентежившись, спокійно й ніжно). Його дружина була найщасливіша в цілому світі жінка, докторе.

Ріджон. Ні, заприсягаюся всією правдою на землі, його вдова стала через нього найщасливіша в світі жінка, але вдовою вона стала через мене. А її щастя для меде є виправданням й нагородою. Тепер ви знаєте, що я зробив і якої я думки про нього. Гнівайтесь на мене, скільки хочете, принаймні, тепер ви знаєте, який я є. Але якщо вам будь-коли доведеться зацікавитись літньою людиною, ви знатимете, ким ви зацікавились.