Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Дженніфер (дуже схвильована, кидається до книжки). Дайте мені її. О, вибачте, мені на хвилину! (Вона вибігає у двері до приватного приміщення).

Секретар виймає з шафи у столі люстерко й чепуриться перед ним, перш ніж вийти. Входить Ріджон.

Ріджон. Доброго ранку. Ви дозволите, сподіваюсь, оглянути картани до відкриття виставки?

Секретар. Авжеж, сер Коленсо. Мені дуже шкода, що не прислані ще каталоги; я збираюсь піти й довідатись, що з ними. Але ось тут мій власний примірник, коли ваша ласка.

Ріджон. Дякую. А то що? (Він бере одну з нових книжок).

Секретар. Допіру вийшла з друку. Перший відбиток книжки місіс Дюбеда «Життя мого небіжчика чоловіка».

Ріджон (читає назву). «Історія короля людства. Написала його дружина». (Розглядає портрета на обкладинці). Так, це він. Я гадаю, ви його знали?

Секретар. О, ми його знали. У всякому разі, мабуть, краще, ніж знала його вона, сер Коленсо.

Ріджон. Я також його знав. (Вони кидають один на одного значущий погляд). Піду оглянути.

Секретар одягає циліндра й виходить. Ріджон починає оглядати виставку. Раптом він повертається назад, бере зі столу бінокля й дуже пильно додивляється картин. Він зітхає, трясе головою, ніби змушений погодитись з незвичайним зачаруванням і вартістю картин, далі дивиться на каталог, що його дав секретар. Оглядаючи й далі, він зникає за параваном. Повертається зі своєю книжкою Дженніфер. Оглянувшись навкруги, вона зостається вдоволена, що сама тут. Вона сідає до столу й захоплено читає спогади — свою першу друковану книжку, сердечно задоволена зі всього написаного. Показується Ріджон, обличчям до стіни, пильно оглядаючи картини. Поглянувши в бінокль, він відступає на кілька кроків, щоб здаля оглянути одну з більших картин. Почувши його кроки, Дженніфер мерщій закриває книжку, озирається навкруги, впізнає його й пильно, скам’яніло дивиться на нього. Він ступає на один крок назад і підходить іще ближче до Дженніфер.

Ріджон (хитає головою, як і раніш, несподівано вигукнувши). Талановита бестія! (Вона вся червоніє, ніби він ударив її. Він повертається, щоб покласти бінокля на конторку й зустрічається віч-у-віч з її пильним поглядом). Прошу пробачити! Я думав, що сам-один тут.

Дженніфер (опанувавши себе й кажучи певно й серйозно). Дуже рада, що стрілася з вами, сер Коленсо Ріджоне. Вчора я стрілася з доктором Бленкінсопом. Можу привітати вас з чудовим лікуванням!

Ріджон (не знаходить слів; у замішанні робить жест ухвали, хвилину помовчавши, кладе на стіл бінокль і секретарів каталог).

Дженніфер. Він виглядав здоровим, сильним, щасливим. (Якусь хвилину дивиться на стіну, порівнюючи щасливу долю Бленкінсопа з долею художника).

Ріджон (приглушеним голосом, усе ще зніяковілий). Так, йому пощастило.

Дженніфер. Дуже пощастило. Життя його врятовано.

Ріджон. Я розумію, що його призначили на медичного офіцера здоров’я. Він дуже добре лікував голову одної районової ради.

Дженніфер. Вашим способом лікування?

Ріджон. Ні. Мені здається, фунтом слив-ренклодів.

Дженніфер (з глибокою серйозністю). Як смішно!

Ріджон. Так. Життя не перестає бути смішним, коли люди помирають, і не перестає бути серйозним, коли люди сміються.

Дженніфер. Доктор Бленкінсоп сказав мені одну дивну річ.

Ріджон. Що саме?

Дженніфер. Він сказав, що приватну медичну практику в медицині необхідно заборонити правом. Коли я спитала, чому так, він відповів, що приватні лікарі — це невігласи й легальні вбивці.

Ріджон. Так завжди думає громадський лікар про приватного. Ну, Бленкінсоп мусить знати. Він сам тривалий час був приватним лікарем. Гаразд, про мене ви говорили вже доволі багато. Поговорімо зі мною. Ви де в чому мені дорікаєте. Дорікання помічається у вашому голосі, у вашому обличчі, — ви вся сповнена докорів. Треба з цим покінчити.

Дженніфер. Тепер надто пізно дорікати. Повернувшись сюди й побачивши щойно вас, я здивувалась, як могли ви прибути сюди й спокійно розглядати його картини. Ви, однак, відповіли на це питання. Для вас він був тільки талановита бестія.

Ріджон (здригнувшись). О, не дорікайте! Ви ж розумієте, я не знав, що ви були тут.

Дженніфер (трохи підводить голову з лагідним поривом гордощів). Ви думаєте, що мені прикро тільки тому, що я почула ваші слова? Ніби це може стосуватись тільки мене чи його. Ви не бачите, яка це жахлива, справді, річ, що для вас живі створіння не мають душі.

Ріджон (скептично знизуючи плечима). За ввесь час моєї роботи з анатомії мені не доводилось стрівати такого органу, як душа.

Дженніфер. Мені здається, що такої дурниці ви не відважились би сказати нікому іншому, опріч жінки, розум якої ви зневажаєте. Коли б ви мене порізали, ви не могли б знайти мого сумління. То невже ви думаєте, що в мене його нема?