Вибрані твори. Том III: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Б. Боннінґтон (зовсім приголомшений). Ні, ні, Дюбеда! Зовсім ні.

Луї. Авжеж. Я знаю, що ви всі про мене думаєте. Але не вважайте, що я маю претензії до вас за це. Я вам прощаю.

Валпол (мимоволі). Ну, прокляття мені! (Засоромлено). Прошу пробачити!

Луї. То це ви, милий Валполе? Я пізнаю. Не сумуйте, Валполе. Я цілком щасливий. Я не почуваю муки. Жити мені не потрібно. Я втік від самого себе. Я на небі й безсмертний у серці моєї прекрасної Дженніфер. Мені не страшно й не соромно. (Роздумавши, кволо мимрить далі сам про себе). Я знаю, що випадково, змагаючись за нереальну частину життя, я ніколи не міг піднестись до свого ідеалу. Але у своєму власному реальному світі я ніколи не робив нічого лихого, ніколи не зраджував своєї віри, ніколи не був неправдивий до самого себе. Мені загрожували, з мене глумились, мене ображали й не давали заробити й на хліб. Але я вів певну гру. Я змагався в чеснім бою. Тепер боротьба закінчилась, і надійшов мені невимовний мир. (Він кволо складає свої руки й з надзвичайною вірою висловлює). Я вірю в Мікеланджело, Веласкеса та Рембрандта, в могутність малюнка, таємничість кольору, у визволення всіх речей через одвічну красу, у високе призначення мистецтва, що його творять ці благословенні руки. Амінь. Амінь. (Він заплющує очі й лежить тихо).

М-с Дюбеда (задихаючись). Луї! Ти...

Валпол встає й швидко підходить подивитись, чи він не помер.

Луї. Ще ні, моя люба. Тільки дуже незабаром. Але ще ні. Мені хотілось би лише покласти голову тобі на груди; тільки це теба стомить.

М-с Дюбеда. Ні, ні, милий; як можеш ти мене стомити?

Вона підводить його так, щоб він міг покласти голову їй на груди.

Луї. Це добре. Справді добре.

М-с Дюбеда. Не турбуйся про мене, любий. Справді, ти мене не стомиш. Схиляйся на мене всією вагою.

Луї (раптом відчувши, ніби до нього повернулись його сила й веселість). Джінні-Ґвінні! Я думаю, що кінець кінцем я видужаю. (Сер Патрік значущо дивиться на Ріджона, мовчки попереджуючи його, що це вже настав кінець).

М-с Дюбеда (надійно). Так, так, ти видужаєш.

Луї. Коли б заснути. Заснути звичайнісіньким сном.

М-с Дюбеда (колишачи його). Так, любий. Спи! (Він, здається, засипає. Валпол починає рухатись. Вона протестує). Ш-ш! Будь ласка, не турбуйте його! (Губи Дюбеда ворушаться). Що ти кажеш, любий? (Дуже збентежена). Я не можу слухати, щоб не потривожити його! (Губи Дюбеда знову ворушаться. Валпол іще нижче нахиляється й слухає).

Валпол. Він хоче знати, чи репортер іще тут?

Репортер (схвильовано, бо його й самого все це надзвичайно розважило). Так, містере Дюбеда, я тут.

Валпол підносить руку, попереджаючи, щоб він замовк. Сер Ралф спокійно сідає на канапу й одверто ховає своє обличчя в носову хустку.

М-с Дюбеда (з великим полегшенням). Так, любий, мені не заважає: схиляйся всією вагою на мене. Тепер ти справді спочиваєш.

Сер Патрік швидко підходить і пробує в Луї пульс, потім бере його за плечі.

Сер Патрік. Дозвольте мені покласти його на подушку, мадам. Йому буде так краще.

М-с Дюбеда (з жалем). О, ні, будь ласка, докторе. Він не стомив мене; йому буде прикро, коли він прокинеться й побачить, що я відсторонилася.

Сер Патрік. Він ніколи вже не прокинеться. (Він забирає від неї тіло й кладе його в крісло. Ріджон, не рухаючись з місця, відкидає спинку крісла й перетворює його в ноші).

М-с Дюбеда (несподівано схоплюється на ноги, з холодними очима, велично). Що це, смерть?

Валпол. Так.

М-с Дюбеда (з повною гідністю). Ви мене зачекайте хвилину. Я повернуся! (Вона виходить).

Валпол. Чи не піти слідом за нею? Чи вона при здоровому розумі?

Сер Патрік (із глибоким переконанням). Так. З нею все гаразд. Лишімо її саму. Вона повернеться.

Ріджон. Давайте зеберемо цю річ до її приходу.

Б. Боннінґтон (устає вражений). Мій любий Коллі! Бідний юнак! Він помер блискуче!