Львів. Пані. Панянки (збірка): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тіна трохи опустила голову. Справді, хоча весняний день був майже по-літньому теплим, люди йшли у прегарних капелюшках та капелюхах. Деякі жінки – в рукавичках. Але нікого – в пальтах чи плащах, довкола – лише костюми й жакетки.

Мати, яка розглядала здебільшого розташовані на перших поверхах магазини, сказала Миколі:

– Ох, бачу, Відень – столиця не лише музики, а й розкоші. Брат чемно всміхнувся.

Наче підтверджуючи мамині слова, поруч розчинилися високі горорізьблені двері, і два чоловіки в однакових костюмах винесли звідти до чорної лискучої машини великі пакунки. Водій прийняв їх та поклав у багажник. Із крамниці вийшли чоловік і жінка, молоді, усміхнені, і сіли в це авто. Водій зачинив дверцята, і за якусь хвилю вони поїхали. Сімейство Стасюків затрималося біля вітрини, яку прикрашали одягнені в хутра манекени.

– Дві шуби купили, – констатувала побачене пані Лідія. – Є тут справді багаті люди.

– Що ж це вони навесні шуби купують? – хмикнув Микола.

Тіна засміялась, мати посварила пальцем:

– То не наша справа.

Повагом вони дісталися нарешті до ювелірної крамниці, де збирались придбати Тіні сережки. Тут дівчині знову перехопило подих. Величезні арочні вікна пропускали всередину досить світла, проте скляні вітрини підсвічувалися ще й електричним світлом – сяйливе казкове королівство. І, наче король з королевою, навколо яких метушилися придворні, – той самий молодий чоловік із жінкою, що придбали шуби. Вона приміряла небувало гарні браслети, він спостерігав з іронічною посмішкою.

– Не знаю, – вона вагалась. – Я хотіла простіший, з самих перлів…

– Зате смарагди пасують до твоїх зелених очей.

– Ти ж казав, що сьогодні вони сірі.

– Уже – зелені, – він підніс браслет до її обличчя, порівняв з очима. – Вони завжди такі, як я хочу.

Жінка опустила погляд, Тіна не встигла побачити кольору її очей. А волосся чорне, розкішне, густе, ледь прикрите крихітним капелюшком із бантиком та вуаллю.

У крамниці виразно пахло квітами.

Тим часом до них також наблизився продавець, у недорогому, але модному костюмі, з білим трикутничком носової хустинки в нагрудній кишені:

– Що бажаєте подивитись?

– Сережки для дівчини, – мати вказала рукою на Тіну.

– Золоті? Срібні?

– Золоті, з невеликими камінцями.

– Погляньте на цю вітрину, будь ласка.

У Тіни очі розбіглися від кількості сережок. І всі – красиві. Хотілось дивитись на них і дивитись. Але ще цікавіше було спостерігати за вишуканою парою. Надзвичайно правильні риси обличчя невідомої красуні, уся її гармонійна постать відвертали увагу дівчини від вибору прикраси. А вона ж так про неї мріяла!

– Ну то що? – чоловік тримав у кожній руці по браслету. – Який обираєш?

Він наче грав у якусь гру, посміхався іронічно і трохи зловісно, у нього були широкі важкі щелепи. У погляді проглядало щось свинцеве. Раптом він здався Тіні казковим Синьою Бородою. Небезпечним і таємничим. Таким, що дає дружині ключ від забороненої кімнати і знає наперед, що вона туди зазирне. Навмисно підштовхує її до загибелі. Дівчинка відчула дивний холод.

Між тим молода жінка відповіла вабливим домашнім голосом:

– Таки послухаю тебе. Зі смарагдами.

Синя Борода задоволено засміявся й кивнув продавцям:

– Запакуйте обидва. І оте довге намисто зі смарагдами.

Пасуватиме до браслета.

– Дякую, милий, – всміхнулась красуня-жінка, а він поцілував її руку.