Епік: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

То був найкращий план, до якого міг додуматися Ерік: спробувати скористатися чисельною перевагою і охопити, наче рогами бика, вороже військо. Він сподівався, що сіре військо зможе обійти ворожі фланги й буде здатне бити ворога збоку і, якщо все складеться гаразд, навіть ззаду.

Ті, що стояли в центрі, мусили довгенько чекати, перше ніж настане їхня черга йти в наступ; минуло більше години, поки хвилі руху, що почався на далеких флангах війська, докотилися до центру. Ерік повільно походжав разом із друзями й батьком, усі вони мали разом вирушати в бій. Навіть Анонім перейнявся тепер почуттям товариськості, що охопило їх. Ганьба, що Свейн Рудобородий, здається змінив свою думку, було б добре, якби й він боровся поруч з ними. Після зборів в амфітеатрі Ерік більше не бачив його. Промова Інгеборг на арені, коли вона заявила, що Epicus Ultima, напевне, покладе край грі, безперечно приголомшила Свейна і спонукала не брати участі в битві.

Попереду й ліворуч од них, досить далеченько, лави похитнулися, сталося перше бойове зіткнення. Сірі війська підступили до правого флангу гоблінів, і раптом той клаптик неба почорнів. Стріли гоблінів, немов сильна злива, затінили ту частину поля. До друзів долинули далекі крики, повітря раз по раз бриніло від пострілів туго напнутих катапульт. Ерік здригнувся. Сірі війська розтанули, неначе місце зіткнення перетворилось у розпалену піч, а його воїни були з масла. Праворуч армія швидко долала відстань до війська тролів, сер Ворен і принц Гарборан трималися позаду, даючи змогу сірим персонажам обганяти їх.

Усі відчули потребу діяти швидко, команди сірих гравців усюди кинулися бігти, долаючи останні кілька метрів. Армія велетнів-канібалів була просто попереду, і з незначної відстані, яка відділяла лави, над останніми острівцями кущів уже можна було помітити їхні насуплені обличчя.

— Поволі, поволі, нехай пройдуть! — крикнув Ерік.

BE і Б’єрн теж прискорили крок, коли навколо почало наростати відчуття неминучої битви. Поблизу від «Остерфіордських гравців» пробігали напівозброєні персонажі, дехто щось із запалом вигукував.

Заревівши, аж задрижало повітря, канібали й собі кинулись у бій, вимахуючи масивними шпичастими довбнями, й відкинули ударами першу лінію сірих постатей.

— Тримайтеся!

Обрій тепер заступили могутні м’язисті канібали, що височіли над військом сірих воїнів, якими аж кишіло навколо і які ледве досягали їм до грудей.

— Не видно! — стурбовано закричав Ерік. — Чи бачив хто Екзекутора?

— Стань мені на плечі, — обернувся Б’єрн і зімкнув долоні. Попеля, не вагаючись, скочила вгору, схопившись однією рукою, щоб не впасти, за величезний Б’єрнів шолом, а потім, коли Б’єрн піднімав її, було вже неважко підтримувати рівновагу, ставши лівою ногою на зімкнені долоні.

— Я бачу його! — з полегкістю крикнув Ерік. — Він отам.

Зазирнувши за лінію канібалів, Ерік одразу помітив Екзекутора, що їздив на великому чорному огирі, його темно-синій плащ маяв позаду, коли він нахилявся, розмовляючи з якимось персонажем… ага, друїдською жрицею. Дивна річ, Екзекутор витяг меча і вдарив її, вона одразу впала. Потім стиснув коня острогами і пробрався крізь лави людожерів.

— Думаю, він збирається йти в бій. Б’єрне, спускай. — Товариш ослабив руки, які міцно тримали ноги Попелі. — Сюди. Веди нас, BE, прорубуй дорогу! — показала Попеля рукою вперед і ліворуч, на місце, де, як вважав Ерік, Екзекутор досягне лінії зіткнення.

— Нарешті! — з гучним криком полегшення, насолоди, а водночас і люті BE кинувся вперед. Решта гравців бігли, намагаючись не відстати од нього, бо він швидко розштовхував убік сірі постаті. Глянувши через плече, Ерік усміхнувся сам собі: по обидва боки од Інгеборг перевальцем ішли ведмеді, пильно приглядаючись до всього.

— Гуп!

Зі звуком, немов ударилися дві величезні скелі, BE завдав свого першого удару Громом. Канібал попереду нього, приголомшений, покотився назад.

Торох!

Смужка срібного спалаху з другої руки BE, і канібал гепнувся на землю з величезним чорним рубцем на грудях, залізний обладунок розплавився вздовж усієї лінії удару.

— Ага! — тріумфально закричав BE, вивернувшись з-під довбні, а потім відскочив убік, щоб уникнути ще однієї, яка вгрузла в землю поряд із ним.

Знову заревів Грім і заточився ще один канібал, Б’єрн метнувся вперед, щоб добити його ударом своєї дворучної золотої сокири. Спалахнула Блискавка — і друзі відсахнулися, бо ще один канібал, хитнувшись уперед, упав поміж ними.

Під нищівні удари Грому і сліпучі помахи Блискавки друзі пройшли крізь лави канібалів, сірі війська ринули за ними, як вода у промивину. Б’єрн допомагав BE в битві. Анонім спокійно рухався одразу за двома воїнами, поглядаючи навкруги лихим поглядом і тримаючи в руках чорний арбалет, проте беріг стріли тільки для тих рідкісних випадків, коли якийсь канібал пробував чинити опір бійцям. Сігрид стежила за здоров’ям команди, але поки що їй не довелося нікого лікувати.

Так само й Інгеборг вочевидь не відчувала потреби вдаватися до чарів, вони з Еріком тільки обмінювалися швидкими поглядами й кивали одне одному головами.

Напрочуд швидко друзі проминули лави канібалів і вийшли на вільну частину поля; позаду них земля кипіла од битви, важкі довбні канібалів косили й розпорошували сірих бійців, що своєю зброєю намагалися завдати бодай хоч якоїсь шкоди тим страховиськам і зрештою коштом тяжких жертв таки повалили одного, що впав, як зрубане дерево.

Попереду було військо орків, яке з тривожною швидкістю проріджувало сірі лави, що поставали на його шляху, дарма що ці потвори були значно слабші за велетнів-канібалів. Екзекутор їздив поміж орків, вимахуючи високо над головою Міцнющим Місячним Мечем, військо гравців ціпеніло од страху і ставало легкою здобиччю для страховиськ, що пожадливо накидалися на них.

— BE і Б’єрне, тримайте орків далі від мене. Інгеборг, будь ласка, чари поквапності. Гаральде? — поглянув навколо Ерік.

— Я тут, — відповів голос із сутіні.

— Спробуймо взяти його.

Рагнок лютував. Як така сила людей наважилась відкрито виявити непокору Центральному Комітетові? Гаразд, вони ще пошкодують! Він був не в гуморі, щоб відповідати на плаксиві запитання Беки. Вона відмовлялася приєднатися до нього, поки він не розвіє її сумнівів. То була помилка: Рагнок не відповідав нікому. Він не мав потреби в Беці.

Розрубавши друїдську жрицю, Рагнок гордо помчав до жалюгідного сірого війська гравців, знаючи, що їхні очі спрямовані на нього — найзгубнішого воїна на бойовищі. Дивляться на свою смерть.