Епік: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Як ми можемо допомогти вам?

Ерік замислився і знову взявся вивчати розташування ворожих військ.

— Чи не мали б ви бажання воювати з сером Вореном? — запитав він.

— Це була б честь для нас.

— У такому разі, прошу, поведіть ваші війська на правий фланг. Сер Ворен чекатиме, аж поки вирішить, що його дружина, рушивши в атаку, дійде до отого особливого підрозділу коло каменів, — показала Попеля рукою на далекий гурт університетських персонажів, зібраних поблизу менгірів. — Будь ласка, допомагайте йому у спробах знищити їх; це буде нелегке завдання, бо серед них є багато чаклунів, цілительок і могутніх воїнів.

— Проте вони загинуть! — крикнув, немов заіржавши, принц Гарборан і помчав до своїх військ.

— Лицарю Ворене, прошу, займіть свої позиції, щоб кентаври могли приєднатися до вас, — повернулася Попеля до лицаря, що сидів верхи. Той замість відповіді підняв спис із прапорцем, потім опустив забороло і підострожив білого румака. Земля аж задвигтіла од важкого тупоту лицарської кінноти, що помчала на свої позиції десь на півдорозі до далекого правого флангу сірого війська.

— Ну що? — запитав BE. — Готові вже починати?

Чемний кашель, що долинув з лісу, змусив їх підскочити. Під деревом, випроставшись і піднявши передні лапи, стояли два великі ведмеді.

— Вибачте нас. Ми хочемо допомогти. Де нам воювати?

— Привіт! — радісно вигукнула Сігрид. — Це Ведмідь, що розмовляє.

— І його подруга. Бачу, ти таки знайшов її, — усміхнувся привітно BE, і ведмідь опустив очі, здається, збентежившись, що опинився в центрі загальної уваги.

— Чудово! — підбігла до них Попеля. — Бачите оцю відьму, Інгеборг? Вона повинна жити, щоб викликати вежу. Я хочу, щоб ви охороняли її під час битви, і то якомога краще. Ну, що на це скажете?

— Добре, — промовив ведмідь і, ставши на всі чотири лапи, підійшов до Інгеборг, яка погладила його.

— Готові? — знову запитав BE.

В Еріка все стислося всередині.

— Стривайте, зілля, — показав рукою Гаральд.

— Еге ж, — похитав головою BE. — Вибачте, я майже забув про нього. І яке, на вашу думку?

— Нам треба мати опірність проти скам’яніння, щоб витримувати погляд Медузи, — нагадала Інгеборг.

— І опірність проти страху, щоб не боятися меча Екзекутора, — додав Ерік. — А як третє я ще вип’ю зілля, щоб мене не обпікав вогонь.

— А як щодо зілля, яке дає змогу бути невидимим? — докинув Б’єрн.

— Добра ідея, — похвалив BE. — Знаєте що? — повів він палаючими очима. — Я ризикну й вип’ю четверте зілля.

— Ні! — крикнули всі водночас.

— BE, схаменися! — у розпачі од свого брата закричала Сігрид. — Уяви собі, що тебе розірве, або паралізує, або ще що-небудь, і ти пропустиш усю битву. Лишень, подумай, що майже кожен у світі воюватиме, а тебе не буде, бо ти пішов на безглуздий ризик, перепивши зілля!

— Не позбавляй себе шансу, — лагідно мовив Ерік. — Ми справді потребуватимемо тебе.

— Гаразд, — стенув плечима BE.

Коли всі вже випили барвисті рідини з принесених на битву кришталевих пляшечок і передали решту ведмедям та всім гравцям, що були поблизу, Ерік кивнув BE:

— Подавай сигнал.

BE завзято підняв із землі корогву і, зіперши її на плече, побіг уперед, аж поки проминув передні лави й опинився на нейтральній смузі між обома військами. Одна з великих прогалин між хмарами, ковзнувши горами, на мить яскраво, немов прожектором, освітила BE, тимчасом як обидва війська й далі стояли в затінку. Сотні тисяч очей навернулися до нього, і кожен знав, що вже починається битва.

Ген далеко на лівому фланзі і аж до пісків на узбережжі сірі воїни пішли в наступ. Так само й на далекому правому фланзі, аж до узлісся, зворухнулись і рушили вперед корогви різних окружних підрозділів. Центр тим часом і далі стояв на своїх позиціях.