Епік: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Так. Ліків більше немає, — констатував Анонім сумний факт, що непокоїв їх усіх. Чорний ельф уже викинув свій арбалет, бо скінчилися стріли, й тепер бився в другому ряду поруч із Попелею, маючи лише короткий срібний меч і невеличкий круглий щит.

— У мене лишилося зілля, — запропонувала Інгеборг.

— Збережи його для BE. На цьому етапі важливіше, щоб він ішов уперед, а не я, — відповів Гаральд.

Неохоче, бо Гаральд, безперечно, вже бачив свою смерть, Ерік був змушений погодитися.

Друзі йшли далі, п’ядь за п’яддю пробиваючись до каменів.

— Як близько ти повинна підійти, щоб викликати вежу? — крикнув Ерік Інгеборг, намагаючись пересилити дзенькіт зброї.

— Не знаю. Сігрид, здається, думала, що я зможу зробити це досить легко, добре було б, аби вона була тут, адже вона знала про це найбільше.

— Може, від’єднаєшся й запитаєш її, а ми поки постережемо це місце?

— Ні, так ми втратимо неоціненний час. Я просто намагатимусь.

Коли лишилося метрів п’ятдесят, одна з численних стріл гоблінів, що свистіли в повітрі навколо гравців, влучила Гаральдові в голову, й він загинув. Анонім вискочив з бойової лінії і спробував стягти з Гаральда черевики, проте вони не скидалися, а гравці не могли чекати. Щоразу, коли воїни попереду вбивали скелет, їм треба було ступати крок уперед, бо інакше вони виснажаться раніше, ніж дістануться до вежі.

— Лиши їх! — гукнула над його плечима Попеля, відбиваючись од скелета. Вбити скелет рапірою було майже неможливо, тож Ерік уже й не намагався, задоволений, що лишається живим і йде позаду воїнів.

— Мала життєздатність! — крикнув BE.

— Б’єрне, лицарю Ворене, прикрийте його! BE, вернися за зіллям! — крикнув Ерік.

Ще кілька митей — і BE успішно вийшов із сутички, квапливо підняв забороло у вигляді вовчої морди і влив собі в рот синьої рідини.

— Ох, так краще. Жахливо, правда? Ці мечі просто неймовірні. — Навіть не чекаючи на відповідь, BE відскочив, щоб знову ринутись уперед до прадавніх менгірів.

— Він божевільний! — зойкнула Інгеборг. — Ця битва надто важлива, щоб бути розвагою. Йдеться про майбутнє всього світу, а він думає про свої іграшки.

— Авжеж, але така його вдача. Ти тільки поглянь на нього — він дивовижний.

Трощачи й розмітаючи все навколо, BE вимахував Громом і Блискавкою, завдавав влучних, швидких ударів, ухилявся од мечів скелетів і відповідав їм з нищівною енергією.

Лишилося пройти сорок метрів.

Величезна тінь накрила їх, і водночас їхні вуха заповнив справжній вихор сичання. Над ними нависала Медуза, так люто дивлячись униз палючими червоними очима, що, попри захист, забезпечений зіллям проти скам’яніння, Попеля на мить заціпеніла од жаху. Медуза легко нахилилась і схопила в кулак Аноніма. Він махав ногами й відбивався мечем у її пальцях, аж поки вона піднесла його до свого обличчя, де сотні змій, що правили їй за волосся, накинулися на чорного ельфа. Він забився в корчах і затих. Віджбурнувши пожмакане тіло, Медуза обернулася знову — й цього разу потяглася до Попелі! Дівчина крутнулася, покотившись, мов колобок, нездатна уникнути ударів скелетів, що завзято штрикали мечами її в бік, поки вона знову стала на рівні ноги.

Хрусь!

BE влучив Блискавкою в зап’ясток руки Медузи, що намацувала свою жертву, й відрубав потворі кисть. Страхітливо зойкнувши, вона позадкувала, з рани полилася рідина, паруючи в повітрі, а її кислотні краплини, бризнувши на гравців, обпалювали їх. Хор змій засичав із новою силою, і Медуза спробувала схопити жертву другою рукою, цього разу загрожуючи Інгеборг.

— Ні! — відчайдушно заволав Ерік. — Вона повинна жити, щоб викликати вежу!

Сміливо, незважаючи на рани, обидва ведмеді зіп’ялися на задні лапи й заревіли навряд чи тихіше, ніж завивала Медуза. Вони відтягли її руку вбік, віддираючи пазурами та зубами величезні шматки шкіри з пальців. Медуза люто опустила голову всередину групи, змії шкірили зуби на всі боки. Відбиваючись од змій, Попеля здійснила найвищий стрибок, на який була здатна, вискочила Медузі на шию, і там увіткнула обидві рапіри в м’яку шкіру по самі руків’я. Водночас BE могутніми ударами відрубував шматки зміїного тіла. З Медузи лилася кислотна кров, її випари застилали гравцям очі.

Потвора нараз здригнулася всім тілом, потім ще раз. Її голова зі страхітливим пронизливим зойком опустилася, тулубом аж до хвоста прокотилася хвиля конвульсій, хвіст затремтів і забився об землю, і зрештою Медуза осіла на землю.

— Я отруєний, — понуро заявив Б’єрн.

— Я теж, — докинув BE.

— Уперед! Уперед, ми майже на місці! — Коли пара від пекучої крові Медузи розвіялася, Ерік побачив, що обидва ведмеді мертві, полягли і обидва лицарі. Їх лишилося тільки п’ятеро, і обидва воїни отруєні.

Тридцять метрів.

— Я помираю. Сподіваюся, ви дійдете, — заточився Б’єрн, упавши спершу на одне коліно і знесилено зіпершись на сокиру. Потім, коли заторохтіли, підбігаючи, скелети й радісно заклацали щелепами, осунувся на землю вже мертвий.