Епік: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Еріку, я піду виконувати своє завдання. Така боротьба мені не підходить. Дай-но я спробую вбити одного або двох спостерігачів, — мовив Гаральд і припав до землі, покриваючи леза мечів густим чорним сиропом та водночас пильнуючи, чи не надходять вороги.

— Добра ідея, батьку. Щасти тобі.

— Тобі теж. — Лісовий ельф безстрашно пробрався між двома велетенськими тілами канібалів і зник.

Тривалий час друзі насилу пробивали собі шлях, майже не розмовляючи одне з одним, хіба що гукаючи, щоб їх або зцілили, або наслали для допомоги їм якісь чари. Обидва ведмеді були вже добряче побиті, ведмедиця дуже шкутильгала.

Було видно, що BE й далі сповнений енергії. Його воїн був просто чудовий і майже не перепочивав між могутніми ударами своєї потужної зброї, відбивався, ухилявся, а потім валив орків, часто одним ударом. За кілька годин BE, напевне, вбив більше монстрів, ніж будь-який інший персонаж в історії гри, але й досі пашів завзяттям.

Злива дрібних біленьких спалахів влучила в Сігрид, і тієї ж миті вона загинула.

— Магічні набої! — крикнув Б’єрн.

— Де? — злякався Ерік. Суцільний вогонь, який щойно забрав у них Сігрид, був згубніший, ніж будь-який бачений раніше. Якийсь надзвичайно могутній чаклун був десь поблизу і, напевне, готував інші чари, може, й такі, що зітруть їх усіх.

— Онде! Ракшаса! — показала ліворуч Інгеборг. Гуманоїд з головою і хвостом тигра, вбраний у східні шовки, пильно дивився на них і насилав чари, махаючи пазурами.

Неймовірно люте гуготіння вогню пронеслося крізь їхню групу, миттю випаливши траву у великому колі навколо них. Але гравцям пощастило з чарами, які вибрав чаклун, бо зілля, випите для опірності вогню, ще не втратило сили, й вони зазнали мінімальної шкоди, натомість цей могутній спалах знищив усіх навколишніх орків, од них лишилися самі черевики, з яких здіймались у небо цівочки диму.

Ерік ще навіть не дав ніяких вказівок, а всі вже побігли до демона, сподіваючись перешкодити йому наслати на них ще якісь чари. Ракшаса став на всі чотири лапи і з гарчанням чкурнув од них. Цей Монстр був такий спритний і швидкий, що в Еріка опустилося серце. Навіть Попеля у своїх чарівних черевичках не піймала б його. Страховисько дочекається слушної миті і знову нападе на них, наступного разу з кригою або блискавкою.

Проте раптом Ракшаса уповільнив біг, кущі і трави поряд з монстром схилились до нього й почали обкручуватися навколо лап. Сердито заревівши, він шарпнувся, але насилу міг ступити один крок.

— Мерщій! Це довго не триватиме! — підганяла Інгеборг. Вона врятувала їх за допомогою чарів-пастки, і Ерікове серце сповнилося захватом і ніжністю.

Друзі оточили демона, і він, дарма що несамовито махав вільною лапою в бік Б’єрна, не мав жодного шансу врятуватися під зливою завданих йому ударів.

Ледь упоравшись із тигром-чаклуном, гравці знову заходилися пробивати собі шлях крізь військо орків. Неподалік попереду вже чулися брязкіт мечів об щити і бойові поклики.

— Лицарю Ворене, лицарю Ворене! — якомога гучніше закричала Попеля.

— Я тут! — пролунала відповідь, яка заспокоїла Еріка.

— До мене!

Відлетів геть останній орк, зметений Громом у могутній руці BE, і вони вже були разом. Лишилося всього три лицарі, всі вже піші, й кожен показував сліди зубів та пазурів на залитих кров’ю обладунках.

Сер Ворен привітав Еріка довгим мечем:

— Ваші накази?

Усюди на бойовищі сірі війська було знищено. Сотні тисяч гравців утратили своїх персонажів. Колись могутній корпус кентаврів поліг увесь, довга низка наполовину кінських тіл відтворювала їхній шлях на бойовищі. Темні сили вдоволено тріумфували, орди гоблінів і ряди мовчазних скелетів продовжували стояти в полі. Купи мертвих тролів поволі заворушились: адже, якщо є достатньо часу, ті з них, хто уник смерті від вогню, знову зведуться на ноги.

— Ми програли битву, — зітхнув Ерік, співчуваючи тим, зокрема Сігрид, хто втратив усе.

— Але ми однаково можемо пробиватися до вежі! — наполягала Інгеборг. — Тільки це й має значення.

— Тоді вперед! — загорівся BE. — Доведімо, що моя сестра загинула не марно!

— До каменів! — гукнув сер Ворен, ставши по праву руку од BE, Б’єрн став ліворуч. Обидві жінки-лицарі, що лишилися живі, охороняли групу ззаду від нападів решток орків.

Між гравцями і каменями було ще метрів двісті, й тепер уже проворні скелети зусібіч напирали й нападали на групу. Їхні удари були несмертельні, але ці солдати були досить вправні, щоб влучати значно частіше за орків. Усі гравці почали страждати од повільної втрати життєздатності.

— Мені потрібні ліки, — матеріалізувався серед них Гаральд.

— Батьку! Як ти там?

— Я вбив їх усіх. — Гаральд заточувався, тіло його вкривали рани. — Сігрид мертва? — запитав він, угадуючи відповідь.