Ураган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він знає, що йому вже не стане легше, хоч кібер-діагност не повідомляє пацієнтів про наслідки обслідувань. Павло Юрійович з обличчя лікаря зрозумів усе, так само, як побачив розгубленість за бадьорими рядками синового листа. Йому лишилося жити лічені дні.

Передусім Павло Юрійович склав список того, що треба неодмінно довершити. Звичайно, він боявся смерті, але настільки зжився із страхом перед нею, що сторонньому здалося б, ніби він зовсім не боїться. Так спокійно й діловито готувалися в останню путь його прадіди.

Справи, які він мав закінчити, були суто особисті. Те, що стосувалося геологічних досліджень, продовжуватиме двійник-сигом — синтезована з пластбілків істота, в якій ніби змодельовано мозок Павла Юрійовича. Вони пропрацювали разом понад двадцять років. За цей час сигом засвоїв його манеру триматися, його ходу, його усмішку. Це навіть трохи дратувало. Павло Юрійович був людиною двадцять першого століття і не думав про сигомів як про машин. І все ж йому важко було уявити, що його двійник і він сам — це дві істоти, але майже одна і та ж особистість.

Зараз сигом на Марсі перевіряє його теорію залягання пластів. Він уже знає про стан свого двійника. Павло Юрійович учора попрощався з ним по радіо.

“Це я встиг. А от поїхати до Володі… Заморочився з Ольгою та Зіною, а йому, здається, був потрібніший… Тільки б лікар нічого не сказав їм. Хай дізнаються в останню хвилину — менше тужитимуть. Проте Ольга, мабуть, догадується. Чого доброго, ще приїде…”

Ніби викликаний цією думкою, засвітився сигнал — фіолетове вічко — “дозвольте ввійти”. Павло Юрійович навіть головою кивнув, перевіряючи, чи не здається це йому. Ні, справді світиться.

Він подивився на годинник — п’ята година ранку. Лікареві ще рано, друзі в такий час не приходять. Отже, певне, Ольга. Подумки звелів дверям: “Впусти!” Колір вічка змінився — це двері-автомат виконували наказ.

Павло Юрійович почув кроки, впізнав їх.

У кімнату ввійшов сигом, нахиляючись, щоб не зачепити стелю.

— Здрастуй, — сказав він голосом Павла Юрійовича.

— Здрастуй. Хіба я викликав тебе? — вчений насупився, відчуваючи водночас радість і досаду.

— Не викликав. Але я приїхав. Пробач.

Сигом подав велику руку, якою міг би легко підняти не тільки свого двійника, а й весь будинок, і потис руку Павла Юрійовича. Він дивився на хворого своїми глибокими очима, які бачили і в інфрачервоних, і в рентгенівських, і в мезонних променях. У нього не було підстав не повірити консиліуму лікарів, серед яких були і сигоми. Він знав, що нічим не може зарадити, і все-таки приїхав.

— Як діти? Зіна народила?

— Так. Хлопчик. Здоровенький. Чотири кілограми, — всміхнувся Павло Юрійович.

Йому б дуже хотілося ще подивитися на онука.

— Викликати по телевідео? — спитав сигом, телепатичними органами сприйнявши його бажання.

— Не треба, — поспішно сказав Павло Юрійович, думаючи про те почуття, яке збудив у нього прихід сигома.

Було приємно, що двійник прийшов попрощатись, і сумно, що не приїхали дочки.

Сигом удав, ніби одразу ж забув про бажання двійника.

— А як поживає Володя?

“Чи справді йому цікаво знати, чи діє за програмою чемності?” — подумав Павло Юрійович і подав сигому лист від сина.

— Прочитай. Йому пропонують нову роботу. А у вільну годину вони з дружиною дивляться передачі з Землі і займаються космоспортом.

Він хотів би заспокоїти себе, повірити, що все в листі правда.

Сигом читав листа, думав одночасно про кілька речей. Його мозок був набагато потужніший і об’ємніший за людський:

“Володя таких слів ніколи не вживав: “чудово”, “прекрасно”…

А скільки знаків оклику! Недарма…”

“Чим я можу допомогти людині-двійникові, крім того, що залишусь безсмертним? Але вона ще повинна повірити в це…”

“Треба в першу чергу перевірити шосту таблицю пластів. Якщо антол залягає в гранітах, значить, десь поблизу є уран”.

— Чудовий лист. Видно, Володі зовсім непогано живеться. Коли хочеш, розповім про роботу.