— Чому не дозволяєш відкрити мішок? — запитав Георг і почув чітку відповідь:
— Небезпечно для людини.
— Команда була помилкова. Скасовую її.
— Ви неправі. Невідомо, що там, — втрутився старпом.
— Гаразд, — погодився Георг. — Не будемо порушувати техніки безпеки. Ходімо за перебірку, а робот відкриє мішок.
Георг не відчував ні особливої втіхи, ні злості. Він просто виконував свій обов’язок і думав. “Цілком ймовірно, що я нічого не дізнаюся про тебе, “лисе”. Так буває завжди, я бачу лише один бік людини-суперника. Я спілкуюся з ним тільки доти, доки він протистоїть мені, а потім ми розлучаємося назавжди. Звичайна історія, не знаю, чи можна назвати її людськими взаєминами: один намагається будь-що ошукати другого, а той, у свою чергу, прагне завадити цьому…”
Обличчя старпома набуло холодного й пихатого виразу. Доброзичливість злетіла з нього, немов фальшива позолота.
— Я вмію програвати, — різко мовив моряк. — Він розстебнув “блискавку” на мішку. Блиснув жовтий метал. — Золото. Злитки. Південний Африка.
Слова дзвеніли, наче монети.
— Чому немає квитанції? — запитав Георг, міркуючи: “Він знову приготував слова. Він сказав би не “вмію програвати”, а “вміти програвайт”. Він приготував і слова, і позу…”
— Вивозити без оплати. Ви знаходити — вам будемо платити премій.
Георг зазирнув у сині очі. Вони були напрочуд виразні. Навіть злість не псувала їх. Довгі вії тріпотіли, наче крильця метелика.
— Скільки тут золота? — поцікавився Георг.
— Шість тонн.
Георг прикинув розміри збору. Відтоді, як було налагоджено промислове виробництво золота у ядерних реакторах, ціни на нього впали, але мито все-таки складало чималу суму. Проте не ці підрахунки збудили у митника нову підозру. Там, у глибині синіх очей, за злістю й удаваною пихатістю він помітив іскорки ретельно прихованого торжества. “Подорож до Байкалу, в цьому вся справа…” — подумав він і сказав:
— Будь ласка, вийміть злиток.
— Прошу.
Надто вже великий злиток. Мабуть, кілограмів сім-вісім. А тримає його старпом без будь-якого зусилля.
Георг узяв злиток з рук старпома й зрозумів, що не помилився у припущеннях. Повернув злиток кілька разів, ніби зважуючи, і помітив лінію розрізу. Перш ніж старпом встиг отямитися, Георг натис приховану пружину й відкрив кришку золотої посудини. Так, це була саме посудина, вщерть наповнена прозорою рідиною.
Георг не дивився на моряка — зважив на його самолюбство. Він і так добре уявляв, що коїться із старпомом. “Ось чому він з такою готовністю йшов на те, щоб сплатити мито за золото. Ще б пак! Адже воно не становило б і десятої частки тієї суми, яку доведеться сплатити тепер”.
У посудині була чистісінька питна вода з Байкалу, один літр якої на ринках багатьох європейських країн коштував у сім разів дорожче за кілограм золота…
БДЖОЛИ
Фантастичне оповідання
Найбільше воно скидалося на скелю. Таку, собі обгризену й відшліфовану вітрами гранітну брилу. І коли б я не бачив, як воно кружляло, вибираючи місце для посадки, то нізащо не відрізнив би його від інших скель, що височіли поряд.
Я кілька разів обійшов його. Мною керували два почуття: одне — притягувало до невідомого предмета, друге — відштовхувало від нього.
“Дійду он до того каменя, — вирішив я. — Звідти краще видно. Але далі — ні кроку. Хто знає, щ це таке, чого від нього ждати А може, — на світі всяке буває, — це інопланетний корабель?..
Треба негайно повернутися до міста і розповісти. Але за цей час воно може відлетіти. Хто мені тоді повірить?”
Кожній людині хоч раз за життя має випасти Головний Шанс. Тоді уже пильнуй, не проґав.
Мені не давала спокою думк про інопланетян. Уявіть тільки що я, як пишуть у фантастичний романах, увійду з пими в контакт. З усіх людей Землі вони виберуть мене!
Я сів на камінь і вирішив чекати. Мій погляд ковзнув по кораблю, я вже майже переконав себе, що це корабель. Сантиметр за сантиметром почав оглядати його поверхню, надовго зупиняючись на кожній западинці і горбовині.