Ураган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Здається, розумію! Він будує!

— Що будує?

— Пліт або міст… А втім, це не має значення…

Роберт хотів сказати ще щось, але Свєтов гукнув:

— Допоможіть!

Вони підняли зв’язані чорні колоди, піднесли до струмка і поклали так, що утворився міст.

Поколювання змінилось іншим відчуттям. Здавалося, ніби вітер березових лісів долетів із Землі до цієї чужої планети. Вадим уявив, що він стоїть на березі смарагдового земного моря. Солоні бризки, піна, чайки, мов білі блискавки, і пронизана золотом синь. І крізь цей вихор тріумфу чулися ритмічні удари мідного гонга. Вони лунали все ясніше, все чіткіше.

Вадим зрозумів: господарі планети розмовляють з ними. Він закривав:

— Свєтов, ти чуєш? Ти розумієш їх?

— Так, Вони кажуть: “Добрий день, творці! Ми впізнали вас!”

Вони йшли по фіолетовому ґрунту, і спереду бовваніли дві світні постаті, які весь час змінювали свої обриси. Між тими постатями і людьми був ніби натягнутий невидимий канат. Люди не знали, чому і куди вони йдуть.

Проминули будівлю — навіс із обертовим дзеркалом. Трохи далі виднїлося ще кілька будівель, зроблених із пористих різноколірних блоків.

“Отже, я мав слушність: ці розпливчасті постаті — не істоти, а якісь складні апарати, — подумав Свєтов. — Господарі планети мають бути схожі на нас, якщо вони живуть у будівлях, подібних до наших”.

Він не встиг поділитися своїми думками з товаришами, як із найближчої будівлі назустріч їм вийшли дві істоти. Вони майже нічим не відрізнялися від людей. Навіть костюми їхні скидалися на скафандри землян.

Істоти зупинилися за два кроки від людей. Одна з них піднесла руку, вітаючись, і люди почули слова земною мовою:

— Ми раді зустрічі з вами!

“Земляни! Як вони сюди потрапили?” — майнула думка у Вадима. Він кинувся до них в обійми. Але господарі відступили назад.

— Обережно, брати! Ми — жителі різних світів.

Светов уважно придивлявся до господарів планети. Вони відзначалися бездоганністю ліній і були дуже схожі між собою — як близнята. Ї на зріст однакові.

“Ось що здається незвичайним, — подумав Свєтов. — А чи внутрішньою будовою вони теж такі, як ми? Може, у них серце не ліворуч, а праворуч і будова мозку інша…”

Він запитав:

— Звідки знаєте нашу мову?

— Апарати-перекладачі, які зустріли вас, розшифрували слова, склали код і передали нам.

“Цього було б дуже мало, — подумав Свєтов. — Чому ж тоді вони не зразу впізнали в нас розумних істот, коли ми увімкнули радіорупори?”

— Як зветься ваша планета? — запитав Вадим.

— Називайте її Далекою. Так приблизно перекладається це слово на вашу мову.

— Отже, ви, жителі її, зветеся дальничанами. А які ваші імена?

— Його звуть Ул, а мене — Ат, — відповів дальничанин і в свою чергу запитав: — Земля схожа на Далеку?

Роберту не дуже сподобалася назва планети. Він дедалі дужче хвилювався.

— Може, ви стомилися? — запитав Ул. — Хочете трохи відпочити?