Ураган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вони повели землян до будівлі, де височів пам’ятник. Він скидався на блискучу голку, на кінець якої було щось насаджено. Коли підійшли ближче, побачили на голці фігурку, схожу на краба з гранчастою головою. Придивившись, Свєтов помітив, що “краб” в обладунку і що в нього майже людське обличчя.

“Раніше на цій планеті жила інша раса розумних істот, — подумав Роберт, теж уважно вивчаючи “краба”. — Можливо, її знищили оці…”

— Такими були наші предки, — почувся спокійний голос Ата.

“Отже, еволюція і тут відбувалась шляхом шукання форми людини? Невже найбільш ортодоксальні вчені і письменники мали слушність? — думав Свєтов. — Але “тут” ще не означає “скрізь”… І чому неодмінно це наслідок еволюції? Який шлях пізнання розумної істоти? І яка її природа? Що ж приховано від нас?”

Він відчув, що їм ще не раз доведеться сушити голови над цією загадкою, од вирішення якої заяежатнме їхнє… життя? Чи тільки виконання місії? Чи те й друге?

Від пам’ятника люди попрямували до будівлі. Підійшли до стіни.

“А де ж двері?” — подумав Вадим і побачив, як у стіні позначився прямокутник. — Відчиняються автоматично?” — він пошукав очима на дверях ручку або кнопку на стіні — й одразу на дверях з’явилась ручка, а на стіні біля дверей — кнопка.

— Заходьте, — запросили космонавтів Ул і Ат.

“Один з них має зайти перший”, — подумав Кім.

“Як часто ввічливість буває маскою”, — Роберт подивився на Свєтова: що від вирішить?

Свєтов ступив крок до дверей. Вадим бачив, як Свєтов узявся за ручку і відчинив їх, а от Кім помітив, що Свєтов натиснув кнопку. Половинки дверей повільно розсунулися. Роберт потім присягався, що двері піднялися вгору, як заслінка у греблі, а Свєтов, коли спитали його, запевпяв, що двері були гофровані й опустилися вниз.

Вони б дуже здивувалися, коли б їм сказали, що помилилися всі.

Та як би не було, двері відчинились, і земляни ввійшли в приміщення.

— Ви можете зняти скафандри, — сказав Ат. — Тут повітря майже таке, як у вас на Землі.

Повітря було справді добре. І воно мінялося. Спочатку дистильоване, прозоре. В ньому не відчувалося ніяких ароматичних домішок. Та ось Вадим згадав про земні ліси — і повітря наповнилося приємним запахом хвої, ледь відчутною вогкістю і свіжістю, а коли Роберт подумав про морські вали, — здалося, ніби вітер доніс у цю будівлю веселі бризки моря.

— Відчувати те, що хочеться, — це добре, — пролунав голос Ата.

Свєтов непомітно подав знак землянам. Він чекав, що скаже Ат ще, як пояснить загадкове явище. Що це — масовий гіпноз?

Дальничани мовчали…

Свєтов здивовано переводив погляд із своїх товаришів на дальничан. На обличчях Ата і Ула відбивались ті ж почуття, що й на обличчях людей. (Коли б він придивився уважніше, то відзначив би деякі запізнілі реакції у господарів планети). Поступово Ат ставав немов двійником Вадима, а Ул — копією Роберта, так вони були тепер схожі. Потім вони “наче помінялися ролями. Ат став двійником Кіма, а Ул… На кого ж він схожий? Свєтов напружував пам’ять і ніяк не міг згадати, хоч для цього йому досить було глянути в дзеркало. Дивлячись на Вадима, Свєтов з ніжністю прошепотів: “Чому ж ти так хвилюєшся, хлопчику?” Те саме прошепотіли губи дальничанина, ніби ввібрали перед цим його ніжність. Рука Ула мимоволі погладила м’яке волосся Вадима, і десь дуже далеко, за межами цього залу, топко забриніли срібні радісні дзвіночки.

Вадим обернувся до Ула:

— То все це обман?

— Що розуміється під поняттям “обман”? І чому ти незадоволений? — запитав Ул.

Губи Роберта вигнулись. Різкі слова готові були зірватися з уст, але Свєтов випередив його:

— Обман — це коли людина думає одне, а робить інше.

— Людина повинна прагнути, щоб вийшло те, що задумала, — сказав Ул, з обличчя якого поступово зникав такий самий вираз, як у Роберта.

Він не відповідав спокійному звучапню його слів.

“На що ти натякаєш? — Свєтов намагався знайти зв’язок між словами дальничанина і тим, що вони тільки-но пережили. — Невже тут не пастка, а тільки помилка?”

Тиша тривала надто довго. Порушив її Ат.

— Що ви хочете подивитись?

— Зараз ми хотіли б поспати, — відповів Свєтов, і земляни зрозуміли його: треба залишитися самим.