MoreKnig.org

Хроніки міста Ярополя: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Автор: Щербак Юрій



Шрифт:

А приват-доцент вже на подвір’я своє ступає. Бачить вочевидь обличчя тої зверхньої сили, перед якою складає він сьогодні зброю: ось вам мій щит, прикрашений написом: “Beati possidentes”[2] і, ось мій меч, ось мій шолом, бо зле щось у небесах коїться.

У жертовному вогні революції хай крилатий кінь його згорить.

У стайні — тепле іржання, жеребчик лащиться до хазяїна, хвостом весело грає, гривою струшує, рожевими зволоженими губами до приват-доцентової долоні тягнеться. Виводить його у двір приват-доцент Можар, потім йде до сарая, знаходить там бідон з гасом — однією з найдорожчих рідин у часи воєн та революцій — і повертається до коня свого білогривого. Цілує його у шерехаті губи, очі його розумні чорні цілує, а потім обливає румака смердючим гасом, за п’ять карбованців миколаївських купленім у крамниці купця Царьова. Жовті дзюрки стікають з білих боків Пегаса, кінь неспокійно б’є копитами землю, білі манжети приват-доцента заляпані гасом, й весь він пропахчений гасовим смородом, і волосся скуйовджене… Вони йдуть, вони наближаються, оці бородаті люди з сокирами в руках, хор громогласний і безжальний, як на суді остаточному — страсті від кого вони співають? Від Матвія, Луки чи від Вогню — так, страсті від Вогню животворящого та всежерущого, від світлодарної його сили, звеличують вони її та плачуть за нею; голоси дужчають, і оте сгезсегкіо на тихих яропільських пагорбах, ота сила надлюдська випалює в душі Можара останні парості вагання: він виводить коня на вулицю, що якраз веде до майдану, чиркає сірником — і вогонь охоплює красеня жеребчика…

Смутна історія року того нещадного, що я вам повідав, хилиться вже до кінця. Той, хто бачив цю жахливу картину, повік її не забуде.

На майдан з іржанням диким, у муках, вилетів красень кінь, і полум’я над ним билося, мов крила червоні. Вже чорними обвуглинами почали вкриватися його білі боки.

— Сволоч! Сволоч! Ірод! Контра! Розстрілять! — закричав у тузі Микитась, і йому схотілося плакати, впасти на землю, у глину, та заридати, мов тій малій дитині, й бити кулаком цю знавіснілу землю…

А палаючий кінь сповнив своїм стогоном Яропіль та околиці, і вниз, до брами Потоцького подався. Всі кинулися на вал земляний, гвинтівки приготували, щоб кінчити цю муку безневинному коневі. Вогняний жеребчик вистрибнув на середину мосту і став — червона заграва над ним піднялася. Цієї ж миті всі побачили, що на міст приват-доцент божевільний вибіг, до коня свого припав, руками почав збивати полум’я. Та пізно. Бо вдарив з лівого берега, з піддашшя палацу Потьомкіна кулемет системи Гочкіс, на двох залізних рогульках поставлений, — добра стара Англія постачала Добровольчій армії найліпші зразки стрілецької зброї.

Вдарив з того боку кулемет.

Кінь перехилився на баляси, а з ним і приват-доцент, обхопивши свого румака за шию. Затріщали баляси, і повалився Пегас зі своїм хазяїном у прірву, у свинцевий плин Богунки.

І тут сталося те, чого навіть А. В. Микитась передбачити не міг: лють страшенна охопила повстанців, настала та хвилина смертезневаги, що тільки раз у житті може бути в людини. Піднявся той червоний гривастий вітер, віддалений подув якого вчув А. В. Микитась вчора ввечері, коли був ще у квітчастій піжамі та бухарському теплому халаті.

Вдарив з того боку кулемет системи Гочкіс, та його кинджальний вогонь вже не міг стримати повстанців. По мосту, встеленому тілами, перебігши, вдерлися вони у передмістя і великий розгром воїнству білому вчинили, багато голів постинали. Сам генерал Хлищов — сивий, з золотими погонами, точнісінько такий, як його уявляв отець Никон, — ледве живий втік на автомобілі у паризьке своє безчестя.

Ах, читачі мої вірні! Відверніте погляд ваш од цих рядків на хвилину і помисліте: яку владу велику ми маємо над минулим! Якими слухняними бувають у наших руках події давнини, бо знаємо ми, чим вони скінчилися! З яким трепетом, з яким неземним хвилюванням перегортаємо ми пожовклі сторінки газет, бо наперед відаємо те, чого не знали наймудріші тогочасні автори: хто загине, поросте травою й кане у непам’ять, у неславу, а хто переможе й вознесений буде на хвилі хвали людської, навіки врізьблений буде у камінь, у той мур нескінченний, що зветься історією…

Кінчаймо ж, брати, приповістку нашу. Ходімте додивимось до кінця оту телевізійну передачу, в якій дівчина їде на триколісному велосипеді — викапана панна Марія Жулавсьха, а за нею женеться начальник контррозвідки Гришин-Грищенко. Разом з нами посидить тихо у зручному кріслі перший президент Яропільської республіки А. В. Микитась. До речі, чи відомо вам, вельми охочі до всяких цікавостей читачі мої, що гроші та марки, випущені Яропільською республікою, стали найдорогоціннішими реліквіями у філателістичному та нумізматичному світі? Та ця матерія не має, як ви розумієте, прямого відношення до нашого сказання…

До покою входить Марія Казимирівна — дружина нашого героя, А. В. Микитася, котрий трохи лячно зустрічає її запитливий погляд, бо жінка ця вдачі крутої і не терпить ніякого свавільства, особливо по алкогольній лінії: береже Марія Казимирівна серце свого чоловіка та добробут родини. Ось і зараз принесла вона дві пільгові путівки до Кисловодська, у кардіологічний санаторій, та квитки у м’який вагон прямого сполучення.

Треба подружжю збиратися у дальню чуть.

І нам треба збиратися, бо чекають на нас інші події та інші герої. Залишімо на самоті Андрія Васильовича Микитася та вірну його дружину, акомпаніаторку філармонії Марію Казимирівну Жулавську, бо, гадаю, ніхто з вас не має сумніву, що це вона: так, руйнівними зморшками вкрилося її прекрасне вельможне обличчя, але це вона; долоня панни Марії, яку так любив цілувати молодий поручик, ця одвічна суверенна територія хіромантів, також піддана згубній дії часу: переорана лінія життя, зникла під мереживом зморщок лінія кохання, а горбик честолюбства вкрито шаром зароговілого епідермісу, але все одно це та сама долоня, по якій у 1915 році приповіла всю її долю стара циганка. І, мов у сні, пронеслося її життя незвіданим, незрозумілим шляхом…

в котрому автор ясує, коли, де та за яких обставин спіткав державтоінспектор Василь Гриза вантажне авто дивної конструкції, що порушувало правила руху, а також мовить про Івана Смолі/ та його батька Кіндрата, котрого згадувано вже в попередній нашій оповідці.

Ось що по ньому лишилося: дві нагороди, срібний ромб академії, тиша та парадний мундир, порожні рукави складено на грудях аа народним звичаєм. Суворий супокій скрині, плетений пояс охоплює порожнечу, зморшка на офіцерських штанях гостра, як голярське лезо, і кашкет — двоповерхова складна споруда зі своєю парадною частиною, зі своєю символікою: золотим листям та золотими крилами. Авіаційний марш злітає в небо, стрімкий і монументальний, мов винищувач, бухають труби, дзенькають тарілки — і сонце відбивається від глянсової поверхні дашка; а всередині, в потаємних куточках, підкладка кашкета ще зберігає делікатний запах стриженої голови — той далекий гарнізонний “шипр”, балачки старого перукаря Арона Мойсейовича, дзеркало з прозеленню, в якому відбивається худорляве обличчя майора авіації Івана Кіндратовича Смоли; він повільно і задоволено обмацує пучками підборіддя — свіжу молоду шкіру, відполіровану вправною бритвою Арона Мойсейовича.

Майор Смола розокремлений на частини, як молекула на атоми: ось його усмішка розміром 9x12 см, коли він, скинувши льотний шолом, сфотографувався на тлі учбово-тренувального літака після першого самостійного віражу; ось його дружина — білява офіціантка офіцерської їдальні Валя, котру потай кохало не одне, покоління “літунів”, ось його донька Світланка. Цей маленький дім на одній з околичних вулиць Ярополя ховає в собі відбитки його існування, вічні й невмирущі, мов сліди доісторичної папороті на ламкому сланці; його улюблений рушник з червоними півнями, старий велосипед, що ним він їздив на пошту за батьковими листами, коли той лежав у польовому шпиталі в Алленштайні. Ось стирчить над дахом телевізійна антена, змастачена ним в його останній приїзд додому: він приладнав на веранді спеціальний блок керування антеною — коліщатка і трансмісії. За їхньою допомогою антена обертається довкола власної осі, схоплюючи бліді тіні радіохвиль якихось далеких закордонних телестанцій: мов рентгенівські примари, спливають на екрані анемічні обличчя дикторів і співаків. І ось тепер уся конкретність його колишнього існування розпорошена по всьому домі, а до скрині підходять навшпиньках, як до труни: це старезна дідівська скриня, розмальована червоними і зеленими квітами. Олія полімеризувалася й почорніла, і скриня мовби закіптюжилася біля вогнищ минувшини; це важка, як спомин про Коліївщину, скриня, де й досі зберігаються весільні вбрання його матері, й свічка, з якою стояла вона в яропільській церкві; гойдливе полум’я цієї свічки повинно знову спалахнути лише в день її похорону, як велить звичай. Але, перш ніж запалився цей вогник, у скриню поклали парадний майорський мундир льотчика винищувальної авіації І. К. Смоли й карту з викресленою на ній химерною червоною лінією.

Спочатку він літав над пустелею. Він літав над Аральським морем, вдивлявся в каламутно-глинистий колір Амудар’ї, в примхливу кривулястість її бігу. Ріка жила великим, неспокійним життям, її лихоманило, вона змінювала річище, а потім знову поверталася на старі земні пруги. З висоти 17 000 метрів, крізь шар блакитнясто-розрідженого повітря, було добре видно верблюдячу спину пустелі, на якій він читав тільки йому одному зрозумілі знаки стародавніх і нових цивілізацій: древні караванні шляхи й нові залізничні колії, старовинні глиняні кладовища й сріблясто-лускасті розсипи бензосховищ, сумні порепані коржі висохлих оаз і геометричну сталеву окресленість ліній високовольтних передач. У ньому прокинулася туга за хмарами — за важкими, сліпучо-білими, мов виливки якогось нового металу, хмарами, що завше мандрували над його батьківщиною. В ці пустельні краї хмари припливали зрідка, неохоче, а якщо прилітали, то лише надвечір; тоді згасаюче сонце вичервонювало їх ненадовго, і Іванові, який вів літак високо над ними, вони здавалися довгастими червоними рибами, що спочивають на піщаному дні океану. Він літав над пустелею і, переходячи звуковий бар’єр, надовго полишав за собою грім двигунів; верблюди меланхолійно піднімали вгору сонні голови — реактивний гуркіт і минуле, вітер і біла смуга конденсату лишалися позаду. Він ставав невагомим і зосередженим, він уважно прислухався до голосів наземних радіостанцій, хрипких та байдужих, щоб кинути у ларингофони й свої слова — буденні ієрогліфи неба: дані про маршрут, кількість пального, швидкість, а потім плисти на межі ночі й дня, плисти у верхньому, прозорому шарі атмосфери, в крижаному (-52° за Цельсієм) привіллі, ще опроміненому сонцем.

Одного разу, коли смеркалось, він побачив те диво: рожево-сріблясте сяйво на крилах, відблиски азіатського сонця. Він кинув літак у віраж, і на тлі темніючої землі алюмінієві площини його винищувача засвітилися ніжним неоновим світлом. З того дня завжди, коли доводилося літати в режимному, сутінковому часі, Іван Смола озирався на крила — чекав, коли з’явиться оте неземне сяйво. Нічого красивішого в своєму житті він не бачив.

Та сутінки в пустельному небі минають швидко.

Десь далеко внизу вже давно почався вечір, вже змішано всі барви в суцільну одноманітну масу, вже точиться нічне життя пустелі, виходять на полювання меткі ящірки; вже можна орієнтуватись по зірках, бо небо стає чорно-фіолетовим, кольору важкого каракалпацького винограду, і можна летіти по зоряній карті неба. Але ми нехтуємо дороговказами природи, ми ігноруємо сталість її засад, незламність її планетарних механізмів, незмінність її сяючих вгорі лоцій; ми виходимо з покори, ми створюємо власні орієнтири, ми не залежимо від природи — ми залежимо тільки від панелі з приладами, від її непевних фосфоричних абстракцій. Ми залежимо від самих себе, від тисячі дрібних випадковостей і ще від чогось невідомого ми залежимо, що зветься нашою долею,

Іван полюбив цей край — суху спеку і брунатні поверхні такирів, із’їдених білими плямами солончаків, мовби солдатська гімнастерка, на якій проступила сіль. Одного разу він потрапив у аварію, довелося саджати літак на соляне озеро, і його МІГ розпанахав плескату, сліпучу, наче встелену першим снігом поверхню, прооравши на ній три чорні смуги… Тоді Іван вперше відчув, що пустеля не є мертва зона, не є схематична полярна протилежність вологих живих земель на Заході, як це підказував йому раціональний селянський розум, який не міг примиритися з безплідністю цих червоних глин, з безглуздими мандрівками й співами пісків. Тоді, в години, коли він сидів на крилі свого винищувача в очікуванні хлопців з ПАРМу,[3] він, здається, збагнув справжній сенс пустелі: уся вона — виклик, кинутий сонцю, його брутальній згубній силі вогню, виклик, кинутий протоплазмою, далекими підземними сховищами вод, існуванням джузгуна та саксаула, безперервним диханням рослин, гарячими верблюдячими горбами, веселою метушнею пухнастих сіро-рудих піщанок, замаскованим потаємним життям, дуже обмеженим у своїх плотських формах і необмеженим у формах духовних. Іван пригадав тоненьку науково-популярну книжечку, де розповідалося про дивні рукописи, знайдені біля Мертвого моря; таємниче напівголодне життя древніх народів, інтенсивний потік їхньої думки, міражі, як наслідок не лише оптичних викривлень, а й особливого стану духу, що сяга.є раптом за куций виднокруг сьогоденності, суєти, до межі пророцтва й самозречення. Ось справжні кордони пустелі, ось істинні розміри сцени, де відбувається споконвічна боротьба між убивчим полум’ям сонця та життєдайною силою вологи.

Ковток.

Ковток води знову повернув Івана до звичного кола авіаційних уявлень про пустелю, над якою стрімко мчить його літак під час навчального бою. Він летить на бриючому польоті над цими нескінченними пісками, нижче зони діяння радіолокаційних станцій “ворога”, і око прагне лиш одного: орієнтира. Смола виводить літак на бойовий курс, і мозок працює холодно і автоматично, згідно з добре витренованою програмою розподілу уваги: курс — висота — приціл — швидкість. Ліва рука лежить на секторі газу, ноги на педалях, і він ще не бачить, але вже відчуває всім своїм єством, чіпкими пальцями правиці, що стискають ручку, відчуває наближення полігону, його погляд прикипає до перехрестя на бронесклі, виводить літак на ціль (як важливо не втратити зараз висоту!), і в якусь невловиму мить великим пальцем правої руки він скидає скабу запобіжника й натискає кнопку. Він дає залп. Ракети струшують літак, який, вібруючи алюмінієвим тілом, злітає по крутій параболі високо в небо, в стратосферу; від перевантаження на якусь мить тьмариться в очах, а далеко внизу згасають вогняні шляхи Іванових ракет: стоять над землею брудно-жовті стовпи куряви — він дивиться на них згори і бачить, що вони далеко від цілі, і перша його думка, що він промазав, та. потім розуміє, що, поки його літак долав висоту, вітер встиг віднести куряву від воронок. Розплавлені острівці піску блищать на сонці. “Смола, все гаразд, Смола, дуже-добре!” — кричать йому з землі, та він і сам знає, що влучив у ціль. Потім, зморений, йде він в обшарпаному комбінезоні по бетонці, думаючи, чи буде сьогодні в їдальні на обід холодна окрошка.

Рід Смоли потроху розгубив на шляхах історії свої циганські, східні, жорстоко-красиві риси, якими відрізнявся колись козак-приблуда Кирило на прізвисько Смола, що з’явився одного дня невідь-звідки на острові Томаківка, саме в ту пору, коли бунтівний гетьман підняв там повстання. Зима, крижаний вітер видубили обличчя Смоли до попелястого відтінку, іній вкрив чорні вуса, долоня прикипала до руків’я шаблі. Під час котрогось з походів на ляхів Кирило знайшов таку ж, як і він, моторну, смагляву молодицю, й вони згодом оселилися в Ярополі, на правому березі Богунки. Тут жили степовики — чорняві, неспокійні, гарячі люди, схильні до бунтів. Натомість лівобережні яропільці належали переважно до племені лісовиків — розсудливих білявих людей, лагідних, співучих. Тут, на цих горбах, у заростях, у годину падолисту, серед шамотіння дерев змішували свою кров степовики й лісовики; зітхання, стогони, а потім — потомлений нерухомий погляд у небо — он дивись, дикі гуси тріпочуть крильми, відлітаючи з цих повільних, ситих земель, де літо вже повернуло на осінь. У наші часи відомий всім вам яропільський професор Микола Сидорович Холодний вивчив домінантні та рецесивні ознаки всіх відламів яропільського населення: гай-гай, лише кілька відсотків чистих первинних генотипів, що збереглися з давнини, загубилися серед мішаних, перехідних форм: смагла шкіра, світлі очі, темно-русяве волосся, лагідна вдача. Кіндрат Смола та його син Іван належали до найпоширенішого яропільського поспільства.

Кіндрат Смола працював у радгоспі ім. Клари Цеткін. Звичайно, міг би перейти й в автоколону № 5, недалеко од свого обійстя, бо зарібки там вищі, проте не схотів. Не забаглося йому кинути свій “вертоліт” — старий ЗІЛ з величезним кузовом-площиною, переробленим для перевезення сіна; на цьому кузові можна було б грати у баскетбол або поставити балет “Лілея”. Кіндратовому “вертольоту” не вільно було виїжджати на звичайні шляхи, де великий рух, де можна зачепити першу-ліпшу зустрічну машину або й навіть “Волгу” відомого публіциста С. О. Набатова; через це їздив забаюреними путівцями на другий та третій відділки — ніхто йому не заважав, ніхто його не підганяв іззаду бібікалкою, крути собі помаленьку бублика, посмоктуй цигарку, та й годі. Аж ось він повертається до Ярополя — пронизливий листопадовий день, у рівчаках, при дорозі, плавають перші несміливі льодяні перетинки, поля чорні, аж сині — він везе мишастого кольору цукрові буряки, “двірника” не вмикає, бо дощу майже нема, і думає про вугілля: чи вистачить на зиму, чи ще завезти, і про те, що його стара приготує щось міцненьке — не на продаж, звичайно, для себе, бо “казьонка” трохи задорога. Він уявляє, як Ганна підставляє ложку під прозорий струмочок, як сьорбає цей вогняний плин, і в душі його стає затишно й тепло. Він в’їжджає на радгоспівське подвір’я, і до нього виходить у розхристаному пальті з сивим смушковим коміром директор радгоспу Отар Іванович Гелбахіані, веселий черевань з дитячими рум’янцями: “Кіндрате, біжи мерщій у військкомат!” Кіндрат дивиться на директора сліпими очима й сідає на приступку свого “вертольота”… А у військкоматі, де завжди пахне чорнилом та тютюном, де на великій червоній дошці розвішано фотографії маршалів і маршали ті суворо дивляться на Кіндрата Смолу, стоїть знайомий воєнком без руки і поруч з ним — незнайомий молодий “літун”, вони щось витлумачують Кіндратові, показують якусь карту, якісь висновки та довідки, а за вікном починає падати сніг, він встеляє все місто, і фортецю Потоцького вкриває біле пасмо, і цибулини собору, і тільки Богунка темним серпом перерубує місто навпіл.

Вони з Ганною, зіщулені, почорнілі, разом з тим незнайомим капітаном летять на Далекий Схід, не помічаючи гамору велетенських скляних аеропортів, нічому не дивуючись; політ назустріч морозяному сонцю та океану. Молодий, схожий на Івана генерал цілує руку Ганні, Валя плаче у неї на грудях (Світланку відвезли до Москви, до Валиних батьків). Тут стоять великі тумани і мерзла моква, але все одно — ракетоносці, лишаючи по собі гасовий сморід, зникають в охотській атмосферній трясовині і потім виринають з неї, ковзаючи по слизькій злітній доріжці.

Тут, у клубі, відбувається жалобний мітинг, присвячений пам’яті майора Смоли. Кіндрат і Ганна слухають промови. Потім мовить Кіндрат, він щось каже незрозуміле про броньки, які, конєшно, були в німців у сорок першому році, а донська кавалерія, була, значить, така дивізія Дон-Берлін, уся чисто полягла, бо броньки сильніші, з важкими кулеметами, а що зробить шабля супротив броньки? Та воно ще й у нас, приміром, були самольоти брезентові, а в них — “містер німіти”, а нині, бач… Ганна ридає, дивлячись на портрет сина в чорній рамці, її освітили сліпучими лампами — ведуть зйомку оператори телестудії. Нарешті старі злітають на вертольоті над тайгою — ось тут загорілася синова машина. Вони бачать дерев’яні прямокутники маленького міста (якби Іван катапультувався, його літак впав би на це місто — кілька дитячих садків), вертоліт гуркоче над поверхнею моря, генерал звіряється з картою. “Ось тут”, - нарешті вимовляє він.

[2] Щасливі, хто має (латин.).

[3] Парм — пересувна авіаремонтна майстерня.

Перейти на стр:
Шрифт:
Продолжить читать на другом устройстве:
QR code

Новые книги

Смотреть все
В процессе обновления! – Разбег в неизвестность 2.0
В процессе обновления! – Разбег в неизвестность 2.0
[Самиздат / Попаданцы / Альтернативная история]
Миновал первоначальный шок, охвативший Петра Воронова после его «провала» из 2010 года в прошлое СССР… Тяжёлое колесо истории перескочило на рельсы новой реальности, и какой она будет — уже никто не
0
Пламенев. Книга 16
Пламенев. Книга 16
[Бояръ-Аниме / Самиздат / Классическое фэнтези]
Я провел в добровольной изоляции четыре долгих года, ни разу не позволив себе сон или отдых, но, выйдя, понял, что сна и отдыха ждать не стоит еще очень долго. Преследование Коллегии, возвращение
0
Аппетитная проблема
Аппетитная проблема
[Эротика, Секс / Короткие любовные романы]
Я хозяйка собственной кондитерской — горжусь ею и не терплю, когда кто-то лезет в мои дела. Но однажды всё переворачивается: ресторан получает совладельца, которым оказывается Даниил Громов,
0
Боря, я Ваша навеки
Боря, я Ваша навеки
[Короткие любовные романы]
Военнослужащий, приехавший на побывку, и рыжая девушка с крутым характером. Ещё и бычок Борька, и бабушка, которая уже мысленно сыграла свадьбу. Завязка для деревенского романа в летнюю пору! Борис
0
Босс мафии. (Не) законная любовь
Босс мафии. (Не) законная любовь
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Я никогда не думала, что однажды окажусь в логове самого опасного человека города. Но судьба распорядилась иначе, теперь я играю в смертельную игру с боссом мафии, где ставка — моя жизнь. Под
0
Бывшая жена генерала драконов
Бывшая жена генерала драконов
[Эротика, Секс / Любовная фантастика]
Я потратила пять лет, по капле отдавая дар, чтобы вылечивать раны Итана Вейлара — прославленного золотого генерала. А в день годовщины он привёл в опочивальню мою кузину и кинул мне в лицо бумаги о
0
Деревенская фифа для подлого кавказца. Соседи по сексу
Деревенская фифа для подлого кавказца. Соседи по сексу
[Эротика, Секс / Короткие любовные романы]
Я представился: «Давид». А её спросил, как звать такую шикарную Красную Шапочку. Ответ: «Для вас я Василиса Николаевна, коварный оккупант!» Королёвой от бабушки достались клюквенный амбар, курицы
0
Измена. Отпусти любовь
Измена. Отпусти любовь
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Вот уже год я застряла между опостылевшим браком и человеком, который дарит мне призрачную радость. Я так глубоко увязла в собственном вранье, что не нахожу выхода. Хуже того — в эту яму я стащила и
0
Где дьявол преклоняет колени
Где дьявол преклоняет колени
[Современные любовные романы / Эротика, Секс / Триллер]
Элара Хейл унаследовала полуразрушенное поместье, чтобы начать заново. Но дом хранит тайны, которые не отпускают: скрытые проходы в стенах, исчезнувшая семья Мерриков, люди, пропадающие в городе.
0
Клятва по крови. Я не умею любить
Клятва по крови. Я не умею любить
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Меня отдали Аресу Костровскому, чтобы пушки замолчали. Он стоит во главе криминального мира, и его трепещут даже заправские головорезы. Я же ненавижу его сильнее всех: именно он виновен в гибели
0
Ледяной отец подруги
Ледяной отец подруги
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Яся — восемнадцать, и всё, что у неё есть, это чемодан из кожзама, запах пыльной глубинки и мамин наказ: «Ты у меня огонь, Ярослава». Впереди — равнодушный громадный мегаполис, холодная соседка по
0
По эту сторону рая
По эту сторону рая
[Классическая проза]
Первый, носящий автобиографические черты роман великого Фицджеральда. Книга, ставшая манифестом для американской молодежи "джазовой эры". У этих юношей и девушек не осталось идеалов, они доверяют
0

Самые популярные книги

Хорошая, плохая, грешная 3
Хорошая, плохая, грешная 3
[Попаданцы]
У Эвирейл Миардо нет ни единой свободной минутки на грусть и рефлексию! Да и когда? Столько дел, столько дел! Шахту выкопай, лавку открой, артефакты создай, эльфа за попу укуси... Ничего не
12
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Те, кто приходит в тишине
Те, кто приходит в тишине
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат / Боевая фантастика]
Редкий бой бывает похож на предыдущий. Мы учимся. На своих и на чужих ошибках. Стараемся расти над собой. Противник – тоже. Он анализирует наши ошибки, учитывает остроумные решения. То есть
10
Измена. Я тебя (не) любил
Измена. Я тебя (не) любил
[Современные любовные романы]
— Как тебе… — слышу прерывистый голос подруги, — мой подарок в честь твоего дня рождения?По меньшей мере иду я в верном направлении. Но вот предчувствие не из лучших. Голос Светы перемешивается со
8
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Граф поневоле. Книга вторая
Граф поневоле. Книга вторая
[Юмористическая фантастика / Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат]
Умереть от пули киллера — обидно. Очнуться в 1827 году — странно. Обнаружить, что я теперь двадцатилетний граф, а моё имение разорено, — перебор. Хотя… Жив, молод, с титулом — уже хорошо. С
5
Наследник $$$ уровня Х
Наследник $$$ уровня Х
[Попаданцы / Книги про волшебников / Городское фэнтези / Самиздат]
Надо судить человека, прежде чем полюбил его, ибо, полюбив, уже не судят.
4
Тени сумрака
Тени сумрака
[Альтернативная история / Попаданцы / Боевая фантастика / Самиздат]
Один известный драматург сказал: вся жизнь – театр. А у Егора вся жизнь сплошное приключение. Вроде и не собирался ни с кем воевать, даже ссоры не искал, а неожиданно для себя вдруг нарвался на
4
Оружейникъ. 1866
Оружейникъ. 1866
[Попаданцы / Альтернативная история / Самиздат]
Умереть в шестьдесят шесть, заслонив собой молодого стажёра, — достойный финал для оружейника. Очнуться в теле семнадцатилетнего подручного на Тульском оружейном заводе в 1866 году — уже второй
4
Ревизор: возвращение в СССР 65
Ревизор: возвращение в СССР 65
[Самиздат / Попаданцы / Альтернативная история]
Продолжение приключений московского аудитора, попавшего из нашего времени в 1971 год. Павел Ивлев буквально завален работой по уши, но его все устраивает. Ведь он видит, как понемножку, но его усилия
4
Без страха и упрёка 7
Без страха и упрёка 7
[Альтернативная история / Попаданцы]
Алексей Штурмин достиг многого, но настоящее восхождение на вершины власти только начинается.
4
Второй шанс для Лекаря. Том 9
Второй шанс для Лекаря. Том 9
[Альтернативная история / Попаданцы]
Умереть после спасения чужой жизни — не самый плохой финал для врача. Всю свою жизнь я посвятил медицине. Последняя операция стала для меня одновременно победой и приговором — прямо у хирургического
4

Самые комментируемые

Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
[Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Семь лет унижений, презрения и пустой постели. Герцог Дрейк Ашфорд объявил свою истинную жену бракованной и отправил в ссылку на Ольцег — умирать среди таких же «ненужных». Он думал, что сломал
23
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Отбор невест, или Три орешка для темного
Отбор невест, или Три орешка для темного
[Любовная фантастика]
Каждая приличная драконица должна пройти отбор невест, иначе внукам у камина будет нечего рассказать. Так говорила моя маменька, а ей можно верить — за ее спиной аж четыре таких отбора! Так что я
14
Печать Забытой Эпохи
Печать Забытой Эпохи
[Любовная фантастика / Попаданцы]
— Скажи спасибо, что не оставил босой на улице, Верадель. Забирай свои проклятые северные руины и убирайся, — самодовольно бросил мне бывший муж, швырнув на стол бумаги о разводе. Он думал, что
25
Кодекс Магических Зверей XI
Кодекс Магических Зверей XI
[РеалРПГ (RealRPG) / Попаданцы / Городское фэнтези]
Десятки лет спасения жизней и смерть на полу собственной ветеринарной клиники. Только вместо небытия — пробуждение в теле юнца, чья лавка «целителя чудовищ» на грани полного развала. Вот только у
2
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
14
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
[Любовное фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Кто-то попадает в имбовых персов: Избранных, Тёмных властелинов и прочих крутых ребят. А я попала в тело бездарной адептки магической академии. Как она сюда поступила-то, без грамма магии? Неважно,
14
Пулеметчик Федя
Пулеметчик Федя
[Альтернативная история / Юмористическая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Пулеметчик — это не звание, это диагноз. Тридцать пять лет, пулемёт «Печенег», рукавица прилипла к раскалённому кожуху — и здравствуйте: июнь сорок первого, чужие двадцать два года, чужие руки,
11
Диагноз
Диагноз
[Самиздат / Детективная фантастика / Городское фэнтези / Юмористическая фантастика]
Некромантия в нашем мире давно стала такой же частью жизни, как радио, кино, телефоны и аэропланы. Но разве могла я подумать, что однажды приду наниматься на службу к лучшему некроманту столицы! Он —
18
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
[Детективы / Триллер / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Приказ ясен: отравить Дерека вель Гранна. Последствия – костёр и пепел. Белладонна уже прошла этот круг, сгорела и получила второй шанс. Теперь она знает, что приказ – лишь верхушка заговора, в
4
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Железный характер Кристианы Морли
Железный характер Кристианы Морли
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Удар копытом лошади рушит блестящие перспективы дебютантки. По мнению общества, хромота испортила не только плавную поступь девицы, но и характер! Это ж надо умудриться — вместо монастыря или
38

Прямо сейчас читают

Три имени
Три имени
[Детективы / Городское фэнтези / Мистика]
Создано с помощью нейросети. *** В отдел приходит дворник и пишет явку с повинной. В ней три фамилии, три адреса и одна странность: все трое живы. Литвину шестьдесят лет, он двадцать лет
0
Танец на вулкане. Из дневников 1911–1933 годов
Танец на вулкане. Из дневников 1911–1933 годов
[Биографии и Мемуары / Публицистика]
Гарри Кесслер (1868-1937) – сын богатейшего гамбургского банкира, светский лев, эстет и меценат, прозванный «красным графом». Близкий друг Ратенау и Штреземана, лично знавший Ницше и Бисмарка,
0
Восток, дело тонкое
Восток, дело тонкое
[Современные любовные романы]
Лена не ждала, что курорт в Турции обернётся похищением. А её спасителем окажется мужчина, за которым она уже два года замуж не зная об этом. Мир Томаев — программист из ОБЭП, мусульманин и
0
Затаившийся Дракон
Затаившийся Дракон
[Боевое фэнтези / Книги про волшебников]
В мире, где сильный пожирает слабого, Мин родился слабым. Талант определяет судьбу, и тот, кому не хватило дара, становится прислугой для тех, кому хватило. Мин и есть такая прислуга. Подмастерье,
5
Жертва и другие
Жертва и другие
[Полицейский детектив / Криминальный детектив]
Легендарный детективный тандем Леонов — Макеев. В провинциальном городе обнаружен труп молодой женщины. Она была застрелена из пистолета, лицо обезображено, голова обрита и прикрыта париком. Из
0
Альфа. Порочный плен
Альфа. Порочный плен
[Эротика, Секс / Любовная фантастика]
Он тут! Альфа. Демид Астахов… будь он проклят… Поворачиваюсь к залу и, наверное, в сотый раз за последний час бросаю взгляд в сторону диванов. На его коленях в подобие танца извивается Арина.
0
Двойная жизнь попаданки
Двойная жизнь попаданки
[Эротика, Секс / Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Днем я добропорядочная гражданка Перекрестка, владелица клинингового агентства «Золушка». А по ночам… лучше вам со мной не пересекаться. Отшлепаю! В тексте будут — попаданка — маг — очень откровенно
0
Чернокнижник 1
Чернокнижник 1
[Попаданцы / Книги про волшебников / Альтернативная история]
Темный маг некромант проиграв битву с Силами Света, вынужден бежать из своего мира. В результате попадает на Землю XXI века в нашу, а может быть, не совсем нашу реальность. Что из этого получилось,
4
Вечера на хуторе близ Диканьки. Миргород
Вечера на хуторе близ Диканьки. Миргород
[Юмористическая проза / Старинная литература: прочее / Русская классическая проза / Ужасы]
О чем Произведения, которые ввели Гоголя в большую литературу и сформировали канонический образ Малороссии для многих поколений русских читателей. О серии «Главные книги русской литературы» —
1
Варвар. Том 2
Варвар. Том 2
[Боевое фэнтези / Книги про волшебников]
Мое имя Эльдорн, и я родом из Северных племен. Меня привезли в столицу в клетке — как дикого зверя. Для боёв на арене на потеху толпе. Трибуны забиты до отказа. Имперцы ждут, что «северный дикарь»
3
Незаконченная жизнь. Сокол
Незаконченная жизнь. Сокол
[Современные любовные романы / Любовные детективы / Самиздат]
Чёрный «Мерседес» GLE на высокой подвеске вырулил из-за кафе и остановился в десяти метрах от группы. Двигатель ещё не успел заглохнуть, когда дверь с пассажирской стороны распахнулась. Из машины
2
Путешествие на ночь глядя
Путешествие на ночь глядя
[Детективная фантастика / Ужасы / Социальная фантастика]
Начало двадцатого века. Эпоха противоречий. Принять новое время и отказаться от своих привычек – для многих это оказывается невозможным. В модном и загадочном отеле «Гранд Нуар» совершается убийство
0