Щоденник національного героя Селепка Лавочки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І поцілувалися.

Тоді Мирон гримнув п'ястуком по столі.

— Але й я не лишусь у боргу. Я скреслюю другу половину!

Опісля пам'ятаю ще, що ми сіли на якесь авто і я його попровадив. Дорогою затримав нас військовий жандарм з нашої Дивізії:

— Маєте наказ їзди?

— Так, — кажу, — чи маю показати?

— Ні! — відповів жандарм. — Тільки якби ви не мали, то мусіли б показати.

Ми їхали далі, співали, пересідали з місця на місце, і врешті попали в сентиментальний настрій.

— Нема нічого сильнішого, як наша Дивізія. Б'ють нас, розбивають, а ми теж б'ємо, і п'ємо, і живемо!

Пригадали козаків, традицію та й заспівали:

Власне, ми заїхали під шпиталь. Це сталося ненароком, просто інстинктовно. Вояка тягне до дівчат, хоч би вони й ходили в одностроях.

При вході зустрів якесь знайоме лице.

— Ви п'єте, селепку? — спитало лице.

— Що ви говорите? — обурено сказав я — я випив собі трохи під Ґляйхенберґом, а ви зараз: "п'єте"!

Ми увійшли до середини та зголосилися, як хворі. Доктор Лемішка спитав, не дивлячись на мене:

— Болить що?

— Так.

— В якій околиці ви почули перші болі?

— В околиці Ґляйхенберґу. Аж тоді поглянув на мене.

— Їв щось?

— Ні, випив тільки склянку води.

— Отож то й маємо! — роззлостився лікар. — П'є воду, наче горілку!

Я закашляв.

— Болить у боці — кажу.

— То мусите робити собі холодні компреси.

— Як то, — кажу, — а місяць тому, коли я перестудився, ви говорили, щоб я остерігався холоду.

— Місяць тому? — спитав доктор Лемішка. — За той час медицина зробила великий поступ.

Він мене оглянув.

— Мабуть у мене ґрипа, — кажу.

— Ви всі кажете: ґрипа! У тебе тільки подвійне запалення легенів і початок тифу!