З ями вийшов вояк. Заболочений, брудний, неголений, з ручними ґранатами і протипанцерною зброєю.
— Ти знаєш, хто я є?
— Так! Ви фюрер Великонімецького Райху!
— Дай мені в лице!
Вояк підніс руку, склав пальці в п'ястук, і з цілої сили кропнув фюрера по щоці. Мусоліні допоміг устати своєму другові.
— Ти хто такий? Wer bist du? — простогнав фюрер. — Голошу слухняно: Ukrainischer Dolmetscher!
Увечері я вже був у сотні.
15 квітня 1945.
Большевицький наступ. Сидимо в ровах, як миші. Ждемо, щоб підійшли ближче. Оглядаю зброю. Одна лента до кулемета, 4 ручні ґранати і 6 магазинків до рушниці. Чим тут воювати?
Принесли обід і пошту. Є лист від моєї дівчини. Читаю серед вибухів большевицьких ґранат.
Читаю й очам не вірю! Ой! Склав листа і задумався.
— Що з тобою? — крикнув крізь гук бою Юсько.
— Нічого, — кажу, — і багато. Сам ще не знаю.
— Ну?
— Таке то життя! — відповідаю. — Нині нас двоє, а завтра сорок!
— Ґратулюю! — крикнув Юсько і пустив серію з автомата. — Почесна сальва!
16 квітня 1945.
В справі дівчини не можу зібрати думок. І радію, і ніяково. А врешті все те ще непевне. Через гучномовці читають для большевиків зміст нашої присяги.
Розліплюємо на фільварку і в селі нашу газету з описом свята. Ми вже перша дивізія Української Національної Армії!
Відвідують нас штабові старшини в українських одностроях. Старі вояки визвольних змагань. В сусідню сотню Чучкевича прибув полковник Крат. При цій нагоді продав йому Чучкевич якісь піґулки для зміцнення його мужеськости. Виявилося, що це були звичайні порошки від болю голови.
20 квітня 1945.
Мене вирядили в справах на інший відтинок. Полагодив. Тепер я в першій лінії, біля Фельдбаху. Вертатися неможливо.
Вночі зайняв становище.
— Тут треба вмирати! — сказав мій сусід, не відриваючи очей від передпілля.
— Ще не знаю, я тут свіжий — відповів я. По хвилині він придивився до мене при відблисках ґранат.
— Я вас уже десь бачив!
— Можливо, я десь часто бував.
Я його пізнав, але не зрадився. Це був Маланчин чоловік.
Розмовляти було трудно. Готувався большевицький наступ. Це було ясно. Треба готуватися теж. Відбивати піхотинську навалу. А, може, й панцері.
Закидують нас вогнем артилерії й мінометними ґранатами. Січуть з кулеметів. Вихилити голову — готова смерть. Сиджу на дні рова й курю.