Щоденник національного героя Селепка Лавочки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Оповідають, що в штабі дивізії було свято прилучення леґіону. З цієї нагоди втікло в гори триста леґіонерів. Це дуже цікава історія, про яку, однак, нічого не знаємо.

8 березня 1945.

Тих триста вернулося. Що це? Приходять, утікають, вертаються, самі не знають, чого хочуть.

12 березня 1945.

Я зустрів одного з наших молодих політиків. Цивіль. Він, підкресливши свої заслуги перед нацією, розповів, що створилася якась рада п'ятнадцяти, яка складається з сімох членів, з яких знову десятьох вибирають заново, щороку.

Він ночував у мене на квартирі й ми говорили на дуже високі й глибокі теми до пізньої ночі. Розповідав мені, як найкраще бити большевиків. Його теорія була дуже гарна. Вояки мали розставитися здовж дороги в ямах, пустити близько большевиків і тоді стріляти. Військових тем я не підтримував, і він, певне, думав, що я дурний. Опісля спитав, чи можна дістати гуску.

Коли ми засинали, він сказав:

— Не забувайте про те все, що я казав. Знайомство зі мною буде колись дуже цінне. Але тепер забудьте, хто я, бо це для мене небезпечно.

— Я ніколи не забуваю людей, — сказав я скромно, — але в вашому випадку хочу зробити виїмок.

І я повторив мою тактику:

— А ви, з таким великим стратегічним знанням, могли б зробити велику прислугу нам усім. Я завтра, як прокинуся, скажу, щоб вас, як цінну одиницю, включили до Дивізії.

Ранком його вже не було. Моя метода дуже добра для політиканів і інших комах.

До таких-то казав Куліш: Їсьте й п'єте, п'єте й любите Вкраїну. А Богдан Литвинович додав: "Ман кан зінґен, ман кан танцен, абер ніхт міт ден засранцен".

14 березня 1945.

Наші окружили 4.000 комуністичних партизанів.

20 березня 1945.

Чути нашу артилерію, як товче по комуністах Тіта. Забрали багато сербів і москалів у полон. Аж шкода, що я тут сиджу безчинно.

30 березня 1945.

Не мав часу писати. Мене перенесли до сотні Козака. Стоїмо на фронті. Тиждень тому здобули залізничну станцію. Бої сюди й туди. Сьогодні нас сильно обстрілюють. Большевики вдерлися поміж нашу сотню й сотню Чучкевича.

3 квітня 1945.

Розповідають, що маємо віддати половину зброї якійсь німецькій дивізії парашутистів. Ясно, що ніхто не віддасть. Але ця вістка поширилася дуже скоро. Всі посумніли. Для певности роззброюємо мадярські війська, які втікають на захід. Вони віддають зброю дуже радо. Так то змінилися часи за цих шість років, від Карпатської України. Тоді б нам таку Дивізію!

Ідемо вперед. Зайняли сьогодні село Штраден. Біля села недалеко той замок, що його намагаються здобути большевики.

5 квітня 1945.

Ми дуже близько від большевицьких ліній. Наступаємо кілька разів і завертаємо назад. Сильно засіли в ровах.

Вночі добре слухаємо, чи не підходять. Раз чути було, як ішли. Чалапали, сопіли, шепотіли. Я сипнув з кулемету. Почався рух, ракети, стрілянина. Втікли.

Стою на стійці. лухаю. Тиша. Така тиша дуже діє на нерви. Тримаю готовий шмайсер[6] і витріщую очі, аж болять.

Нічого не видно. Слухаю — нічого не чути. Уже коли б наступали, було б краще.

6 квітня 1945.

Виявилося, що ми залягли під самою горою. На горі цей замок. Називається Ґляйхенберґ.

Кавалерійська дивізія, що тепер спішена, втікає. А це була, чи й є — еліта німецького війська!

[6] Машинова пістоля.