Щоденник національного героя Селепка Лавочки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Хорунжий Кук свиню сконфіскував, хлопцям залишили тільки хвіст до зупи. Списали протокол, і як належало, відіслали його з ориґінальним доказом до штабу.

Ми зустріли Гумініловича. Він доганяв хор і ніс велику трубу.

— Гей, — кажу, — яка різниця між твоєю трубою і змеленим перцем?

Гумінілович не знав.

— То ти такий музика? Дмухни в одне і в друге, тоді переконаєшся!

7 лютого 1945.

Нині відходимо з Бруку. Йдемо звичайним маршем. Минаємо село за селом. Нічого цікавого, навіть пожартувати нема з ким. Десь спереду колони бачу Юська. Як він дійшов до такої шляхетної голови? На голові в нього стара його вояцька шапка. Біля голови стирчить цівка легкого кулемету. Іде й хитається на всі боки. Наших легко можна відрізнити від німців. Німецькі ряди війська йдуть просто, штивно, як сухі маківки. Ми, українці, в марші колихаємося туди й сюди. Це, певне, від їзди верхи наших козацьких предків. Якщо це правда, що запорожці були кінним військом!

10 лютого 1945.

Щоденно дістаємо горохову зупу.

— Гей, кухарю, що на обід? — питаємо.

— Горохівка! — відповідає, і його голос теж якийсь слабий та зрезиґнований.

12 лютого 1945.

Зустрів маляра-баталіста Леоніда Перфецького. Сидів у рові, підклавши під зад нашу дивізійну газету, бо болото, і малював. Він цілий час малює. Уже зробив хіба половину Дивізії.

В полудень ми сиділи разом: Перфецький, хорунжий о. Ф. Кордуба, хорунжий П. Трач, і я. Опісля прийшов Юсько з їдункою, повною горохової зупи. Перфецький з'їв дві ложки й відставив:

— Хто хоче? — спитав.

— То, може я? — сказав Юсько й присунув собі їдунку Перфецького.

Ми курили, жартували. Перфецький почав говорити про штаб, бо він, властиво, до нього належав. На коліні склав пародії на наших штабових старшин. Я записав дві:

Хорунжий о. Левенець:

Поручник Макарушка:

А про себе склав таке:

За той час Юсько з'їв обидві зупи, закусив хлібом і сказав:

— Як колись вернуся додому, то скажу мамі, щоб зварила мені величезний баняк горохової зупи.

О. Кордуба глянув підозріло на Юська, Трач на о. Кордубу, Перфецький на мене.

— Варіят! — сказав нарешті Трач.

— Юську, — кажу я, — ти здурів? Ще тобі мало горохівки?

— А як мама зварить, — казав далі Юсько, не звертаючи на нас уваги, — я винесу з кухні, поставлю на поріг, та як копну…

Свисток перервав нашу розмову. Не було часу скінчити міркувань про доцільність такої страшної помсти над горохівкою.

15 лютого 1945.

Квартируємо в селі. На обід горохова зупа. В ній плавають білі хробачки. Це замість солонини.

Увечері зустрів сестру при нашому дивізійному шпиталі, Лесю. Йшла з Двораківським.