Щоденник національного героя Селепка Лавочки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

По ночах ходимо на застави. Осінь і дощі, отже, приємно це не є. Спимо в шкільній залі, на соломі. Я перестудився, бо вчора стояв довго з Анічкою — на дощі. Кашляю цілу ніч.

— Хто довго кашляє, той довго живе! — сказав мені спочатку поручник, доктор Лемішка, колишній "вундерарцт" з Камінки Струмілової. Але під вечір зміряв температуру і дав якісь порошки.

— Це на всякий випадок. Правда, вони не помагають, але з'їж їх, селепку! Хворому здоров'я не пошкодить! На здивування доктора Лемішки, ліки помогли.

5 листопаду 1944.

Життя стає цікавішим. 10 година вечора. Говорю з Анічкою. Каже, що якби між нами щось було, то партизани її, напевне, повісять.

Вдень їмо, спимо, куримо останки запасів. Ніч наша. Перша патруля йде з святочною повагою. Це не вправи й не жарти. Це перші небезпечні ночі для нових рекрутів. По плечах лазять мурашки. Вдень про них забувають. Кожен думає, що якби так до кінця війни, було б не зле.

6 листопаду 1944.

Хоч осінь і дощ, оплачується мати двадцять один рік. Цікаво, чи Анічку повісять?

Коли нема служби, лежимо на соломі й оповідаємо. Доктор Лемішка, Юрій Тис і доктор Радивил, якщо не п'ють, то грають у карти.

Людина робить усе, щоб не робити. Бо ж кожний старається провести хвилини якнайприємніше. Багато говоримо про бої та про дні під Бродами, коли не один з нас лягав увечері живим (якщо лягав взагалі!), а вставав мертвим.

7 листопаду 1944.

Анічки не повісили! Отже, пуста погроза. Я вернувся від неї й ліг спати… На стінах блищить машинова зброя. Думаю, що коли порівняти число загиблих у цій змоторизованій і машиновій війні, то легко ствердити, що приріст населення завдячуємо, власне, машиновій зброї. Ті три грають в карти.

9 листопаду 1944.

Уже знову виклади. Якийсь німецький підстаршина говорив, а я перекладав. Казав, що коли не будемо поводитись як слід, будуть розстрілювати. Далі казав, що кожний вирок спричинює фізичні й духові болі, до яких доросли тільки тверді й сильні натури. Отже, слід бути добрим вояком. Він подав теж урядову статистику, щоб ми не боялися війни. Казав, що з 57.000 молодих рекрутів, з першої світової війни, найстарший з покійників дожив до 105 року життя!

10 листопаду 1944.

Ті троє грають. На місце Юрія Тиса, що його кудись перевели, прийшов Влодко Ґоцький, що не ходить на вправи взагалі, примудрився до канцелярії. Він з того дерева, що все випливає на поверхню.

Хотинецький залюбився у власну жінку, що приїхала до нього в однострої Червоного Хреста і в штанах, зроблених у формі спідниці. Доктор Балей негайно збадав його й сказав, що згідно зі станом його серця, він уже давно не повинен жити.

Вночі збудила нас стрілянина. Постало замішання. Тільки тих троє грали далі. Рекрути втратили голови, навіть ті, які їх ніколи не мали. Виявилося, що застава стріляла по партизанах. Рано перевірено підозрілі сліди. Це був пес.

11 листопаду 1944.

Такий сором не ходить самітньо. Нині вночі прибіг стрілець від патрулі, що має службу в селі. Завважили знову підозрілу постать, хоч цивілям уночі ходити заборонено. Не відважилися на якусь акцію. Затаїлися в рові й вислали одного зі своїх до команди. "Постать принишкла біля тину, — оповідав післанець, — мабуть помітила патрулю і боялася рушити". Вислали підсилення з трьох людей. Коли засіріло, справа вияснилася. Це був кінь, припнятий в саді до плота. Нам, усім селепкам, було соромно: тим що були на патрулі, й тим що не були.

Дістав листа від Олі. Це одна з моїх давніх львівських дівчат. Пише, що є самітня, в Братіславі, що довідалася про мене, та щоб я приїхав до неї, або вона приїде до мене. Я негайно відписав: дуже тішуся, але приїхати не можу, бо стою якраз віч-на-віч з нашим відвічним ворогом, у лютих боях. Сюди її теж не пустять.

Заспокоївся аж тоді, коли віддав листа на пошту. Бачити свою давню любов по роках, не є надзвичайною приємністю. Тільки одна весна має прикмету вертатися до нас однаково молодою й свіжою щороку, і тільки вона вміє заговорити до нас так, що ми забуваємо свої роки.

Деякі збайдужніли. Їм все одно, скребти бараболю, маршувати, мити клозети, битися, продавати сорочку, а як прийде охота, то й зовсім утекти з Дивізії.

Є й такі. Нині втікло, як кажуть, 9 стрільців. Очевидні дурні та ще й недорозвинені матолки. Або поляки, бо й таких присилають нам звідкись німецькі уряди. Як їх зловлять, тоді побачимо, хто вони.

Приїхав сотник Федак і привіз кількох хлопців, що попали в полон під Бродами. Большевики потримали їх три дні й вислали на фронт! Вони втікли при першій нагоді й зголосилися знову до нас. Розповідають, що багато з наших є в УПА. Навіть у Белзі відбулося Листопадове свято, після того, як упівці здобули місто. На сцені виступали артисти з УПА, залю охороняли кулеметами. Половина повстанців була з Дивізії. Вони стоять у боях з 12-ою дивізією НКВД, що спеціяльно вишколена проти партизанів.

12 листопаду 1944.

Ми ходили шукати червоних партизанів. Дощ, мряка, болото. Згинути в такий час дуже неприємно. Враз залунав у горах постріл. Рекрути зі страху попадали на землю. Хорунжий Сенкевич розлютився і за кару гепав сотнею по болоті. На квартири ми вернулися в страшному стані. Мокрі, заболочені, змучені й розбиті. Ще в селі хорунжий купив кошик яєць, які ніс йому стрілець Кульгавець. Яйця були розбиті. В кошику було жовто, тягнулися теж жовті смуги на землю і на штани Кульгавця.

Це не робило на нас жодного враження, хоч подія була небуденна.

На квартирі ми викручували штани, блюзки і чистилися від болота. А ті троє сіли зараз же грати в карти!