Щоденник національного героя Селепка Лавочки: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Один з командирів підійшов до мене й визвірився:

— Ну?

Я не знав, що відповісти. Тому всміхнувся тільки й спитав:

— А що нового в світі?

Я справді, цікавився, що діється. На фронт уже віддавна не доходили ніякі вістки, тим більше не знав я, що діється по той бік світу.

Командир витріщив очі й відкрив рота:

— Ну, чого? — спитав я його, щоб допомогти немові. — Совєтський Союз ще існує?

— Атвєді!

Мене відвели й поставили під яблуню. Я глянув на галузку. Була непридатна. Затонка. А позатим повіяв вітер, клав по полях стигле збіжжя й тріпав листям дерев, як би нічого не діялося. Я зірвав яблуко й почав їсти. Бо що робити? Стало мені цілком ясно, що світ, як банька, а люди, як мухи. Подумав, що з таким, певне, смаком їв яблуко й Адам. А фіґовий листок у дійсності завдячуємо яблукові.

Випитали: хто, де й звідки, та записали. Опісля відвели в стайню.

— Щоб бодай один наш був між ними, — застогнав якийсь голос, — то, може, поміг би. А то самі москалі.

— З Вязьми — додав другий голос.

По-полудні вивели знову. Площа була повна війська, готового до відходу. Посередині стояв стіл. За столом командири.

Один з них встав і підійшов до нас. Мав шапку з червоним отоком. Почав щось гарчати, голос виходив десь з живота, а слова були в хмарі часникового смороду. Іржав, як кінь, рохкав, як свиня. Ті, що за столом, дивилися байдуже на нас, на село, на поля.

— Ви бандіти! Ви націоналісти! — кричав енкаведист. — Батько Сталін…

— Урааа! — крикнуло військо.

— Кричіть: ура! — заревів до нас енкаведист.

— Батько Сталін…

— Урааа! — крикнуло військо, а ми теж.

— Батько…

— Ура! — крикнули всі. Я кричав, як навіжений, бо думав: треба зискати на часі.

Комісар поглянув гостро на колони вояків.

— Батько Сталін… — почав. Тепер усі вже мовчали.

— Батько Сталін знає, що ви сволочі і бандіти, ви — петлюрівці, дивізійники, партизани — вот, хочете знищити Савєтской Саюз! Тому вас повісимо!

— Урааа!

Це крикнув я. Я, Селепко Лавочка. Настала страшна мовчанка. Комісар глянув на мене й на командирів, а один з них сказав:

— Ґаварі, товаріш. Ето круґом дурак!

Комісар говорив про це й те, до нас і до війська, що в лавах, звичайна собі пропаґанда. Про нас говорив, що ми бандьори, що означало щось страшне, що ми вороги прогресу й совєтського народу, а вкінці, на доказ правди своїх слів спитав:

— Напримір, чому вас учили націоналісти?

Поглянув і тикнув пальцем на мене.