Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ті ретельно і оперативно перевірили.

Доповідають: «Підтвердилось. Виявлена вказана антирадянщина в поемі Александра Пушкіна під назвою «Полтава».

Крім того, як вказали керівники академічних установ Шамота і Бабій у своїй доповідній записці товаришеві Сидорчуку Л. М., вченими інститутів літератури та держави і права Академії наук УРСР було додатково виявлено, що близька знайома Пушкіна Ганна Керн, якій він присвятив вірш «К***» («Я помню чудное мгновенье»), здійснювала на видатного російського поета ідеологічно негативний вплив, оскільки сама була походженням українкою, на своїй квартирі в Санкт-Петербурзі влаштовувала збіговиська націоналістично налаштованих вихідців з України (Малоросії). На збіговиськах пропагувалися ідейно шкідливі погляди колишнього гетьмана України Івана Мазепи, і сама Керн, як свідчили її сучасники, була схожа на дочку полковника Василя Кочубея Мотрю Кочубеївну, яку кохав гетьман Іван Мазепа, непричком дві краплі води. Не виключено, - доповідали академіки, - що вони, Мотря Кочубеївна і Ганна Керн, можуть бути родичками (питання під грифом «таємно» вивчається Інститутом етнографії, фольклористики і мистецтвознавства АН УРСР, відп. тов. Зубков С. Д.). Не виключено також, що під впливом націоналістично настроєної Ганни Керн Пушкін у своєму есе «Нарис історії України» (французькою мовою) всупереч дослідженням вчених - істориків і мовознавців, які незаперечно довели, що слово «русский - не прилагательное, а существительное», твердив, що «русский - имя прилагательное», оскільки «руські» походять від варягів-русів, які поневолили слов’янські племена, після чого поневолених варягами-русами слов’ян стали називати «руськими», тобто належними варягам-русам. Видатну російську імператрицю Катерину Другу (Велику) Пушкін зневажливо називав «Тартюфом в юбке и короне», «развратной государыней, которая развратила своё государство», звинувачував її у поневоленні «вольной Малороссии и польских провинций». Перу Пушкіна належать вірші «Прости, украинский мудрец», «Нет, ты влюблён, Пирон Украйны» та ряд інших, у яких в завуальованій формі пропагуються настрої, що можуть бути використані певними елементами в пропаганді українського буржуазного націоналізму на сучасному етапі ідеологічної боротьби в УРСР.

Шамота, Шевченко і Бабій самокритично визнали:

«Трапилася промашка з нашого боку, визнаємо і усвідомлюємо свою вину. Готові понести партійне стягнення без оргвисновків з огляду на наші щиросерді зізнання і визнання власної провини».

Академікам Шамоті і Бабію, членові-кореспондентові Шевченку було винесено по догані за втрату політичної пильності, а Леонід Макарович Сидорчук підготував два проекти таємної постанови Політбюро ЦК КПУ.

Перший (радикальний): про вилучення з книжкових зібрань республіки усіх рівнів творів Пушкіна - як українського буржуазного націоналіста.

Другий (дещо ліберальніший): про вилучення з усіх бібліотек республіки усіх примірників поеми Олександра Пушкіна «Полтава» - як націоналістичної, сиріч, антирадянської, а також його есе «Нарис історії України» (французькою мовою) та вірші «К***» («Я помню чудное мгновенье»), «Прости, украинский мудрец», «Нет, ты влюблён, Пирон Украйны» - як ідеологічно шкідливих; портрет Ганни Керн повиривати з усіх книжок і розробити додатковий комплекс заходів стосовно посилення ідеологічної боротьби з проявами українського буржуазного націоналізму та його підґрунтям на сучасному етапі в УРСР.

Маланчук обидва проекти доповів на об’єднаному засіданні Політбюро і Секреатріату ЦК КПУ як альтернативні і надіслав секретареві ЦК КПРС Михайлові Суслову доповідну записку стосовно запланованих заходів на підставі думки співробітника КДБ УРСР майора Бузини про українські націоналістичні збочення у творчості Олександра Пушкіна сукупно під назвою «Про виявлені факти націоналістичних збочень у деяких літературних творах і заходи щодо їх подолання» з проханням підтримати пропозиції ЦК КПУ на усіх теренах СРСР.

Члени і кандидати в члени Політбюро ЦК КПУ, а також секретарі ЦК КПУ, які не були членами чи кандидатами в члени, обговоривши обидва проекти, прийшли до спільної думки - зачекати відповіді з Москви.

6.4.

Секретар ЦК КПРС Михайло Суслов сидів у себе в кабінеті на Старій площі і кружляв думками над доповідною запискою Маланчука:

«Питання серйозне, до того ж ініційоване при участі органів державної безпеки. Що робити? Проблему Маланчук ставить правильно, його пропозиції повністю відповідають постанові ЦК КПРС про підвищення пильності радянських трудящих, і рудименти ворожої ідеології ми повинні викорінювати скрізь, надто, що на Україні, де вогнища націоналізму і мазепинщини та несприйняття радянської влади тліють, незважаючи на війни, колективізації, голодомори, репресії. Цілком можливо, що сучасні націоналісти, користуючись творчістю російського поета Пушкіна, можуть підняти на щит свого Мазепу, прізвище якого повинно звучати лише в анафемах, яку йому з часів Петра Першого проголошує Російська православна церква Московського патріархату, і ЦК КПРС ту ініціативу безумовно підтримує. Але чи політично доцільно піднімати це питання, коли Льонька щось став комизиться, у Політбюро єдності немає, усі чекають, чи справді Льонька хоче відмовитися від посади генерального, ходять такі слухи? У цій обстановці з якимись радикальними рішеннями, можливо, треба зачекати».

Поряд з доповідною запискою на столі у Суслова лежала довідка Відділу пропаганди і агітації ЦК КПРС стосовно тез, викладених у документі Маланчука, з посиланням на думки вчених та громадських діячів.

Суслов натиснув кнопку виклику свого секретаря.

- Леонід Ілліч на місці?

- Зранку в кабінеті у Кремлі.

- В Кремлі? Так, а який у нього сьогодні розпорядок?

- З візитів заплановано лише прийом Федорчука, а потім музикотерапія.

- Якого Федорчука?

- Голову КДБ України, він зараз у Москві на колегії КДБ СРСР.

«Ага, - кинув гадку Суслов, - не виключено, що Льонька викликав Федорчука по цьому ж документу».

- Ідіть, - кинув він секретареві, - і подайте авто.

Суслов взяв телефонну рурку, хвилинку подумав і набрав номер кремлівського кабінету Брежнєва:

- Леоніде Іллічу, ви б не могли мене прийняти? Терміновий документ треба розглянути, потребується ваша думка.

- Заходь, - мовив Брежнєв.

Через хвилин шість-сім, дорога від Старої площі до Кремля близька, «ЗІЛ» Суслова зупинився біля дверей будівлі, в якій сидів Брежнєв. Охоронник вискочив першим і вправно відчинив дверцята машини. Суслов глянув угору, над Кремлем сіялась дрібна мряка, подібна до дощу, і запитав:

- Де парасоля?

Охоронник, який перший день виконував свої обов’язки в охороні Суслова, розгублено повів плечима:

- Залишилась у приймальні, вибачте, Михайле Андрій овичу. Тут же півтора метри.