Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Бери, - погодився майор Бузина.

За вікном, гарцюючи на своєму огирі, показував булавою у бік Москви окутаний кошлатим чи то березневим, чи то передзимним туманом український гетьман Богдан Хмельницький.

- Вип’ємо за возз’єднання? - запропонував старший лейтенант Ніктченко.

- За возз’єднання, - погодився майор Бузина.

Випили не цокаючись, заїли бутербродами, запили томатним соком.

- Моя черга, - сказав майор Бузина.

- Та я… - запротестував старший лейтенант Нікітченко, шукаючи гаманець.

Майор Бузина рішуче відхилив його руку.

- Вип’ємо за розз’єднання, - запропонував він, здійснивши свою ходку до вродливої і пам’ятливої шинкарки. - Час уже й прощатись, щоб потім не чіплятись до конячого хвоста.

У ганделику лунала пісня про гетьмана Сагайдачного, який проміняв жінку на тютюн та люльку.

Старший лейтенант Нікітченко не збагнув, про який хвіст мовив майор Бузина, той не пояснив, і старший лейтенант Нікітченко не став допитуватись.

Цокнулись, випили, мовчки запили горілку томатним соком, дожували сало і вийшли на майдан.

Хвильку постояли, набираючи в легені вільгого, чи то раннього весняного, чи то пізнього осіннього повітря і підійшли до пам’ятника Богданові Хмельницькому.

Гетьман показував булавою на північ, чи то закликаючи, чи проклинаючи.

Старший лейтенант Нікітченко розправив груди. «Кристал» від шлунку докочувався аж униз до колін, і в душі у нього заграла скрипка.

Майор Бузина вийняв з шаньки свою шапку-мазепинку, розправив пожмакини, насунув на чоло, щоб відстань від дашка до перенісся склала два сантиметра, стиснув руку в кулак і мовчки потрусив п’ястуком у той бік, куди вказував гетьман.

«Раску-у-у-у-у-у-удрявий кльо-о-о-он зєльоний, ліст рєзной, здєсь у кльона ми растанємся с тобой…» - на повний голос заспівав старший лейтенант Нікітченко, тупнув ногою і ляснув обома руками себе по грудях. Його душа знову вирвалась з грудей, як тоді під час польоту в літакові, і злетіла геть вище неба.

Майор Бузина смикнув його за лікоть.

- Он навпроти міліція, - сказав він і показав на будинок Київського міського управління внутрішніх справ.

Москальських пісень майор Бузина не любив і баламутство теж.

Війнуло снігом з дощем.

Старший лейтенант Нікітченко підняв комір плаща, майор Бузина поправив мазепинку, насолопивши її ледь не на брови.

- Треба було б попрощатися з шинкаркою? - запитав старший лейтенант Нікітченко.

- Не треба, - заперечив майор Бузина.

На зупинку під’їхав тролейбус другого маршруту: «Площа Богдана Хмельницького - Залізничний вокзал».

- Я побіг? - запитав лейтенант Нікітченко.

- До зустрічі, - сказав майор Бузина.

6.2.

Старший лейтенант Нікітченко тролейбусом «двійкою» подався на вокзал.

Майор Бузина схопив таксівку і поїхав додому, щоб пошвидше вручити своєму синові Бузині-юніорові гостинець, який він віз із Москви, впасти у ліжко і міцно заснути. Він знав, яка відстань у кілометрах від майдану Богдана Хмельницткого до його помешкання на вулиці Пархоменка та скільки вартує проїзд на таксі від вулиці Володимирської до Сирця; грошей у нього мало вистачити, навіть якщо не враховувати дріб’язок.