Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Отож, - сказав підполковник Мусоргський. - Отже від супроводу з протокольних мотивів відмовляємося, а на шляху в аеропорт відвідаємо наш знаменитий пивбар «Балчуг». На доріжку треба трохи посидіти - так у москвичів заведено, без фанатизму - у вас попереду ще дорога далека до вашої неньки і генерала Свєткова оптом з нею, а мені треба відпочити після чергування. У пивбар черга така ж, як і в Мавзолей, але телефоном я вже попередив бармена, щоб він нас прийняв.

5.2.

Підполковник Мусоргський пішов униз.

Старший лейтенант Нікітченко зубну щітку і голярське начиння поклав у кишеню, майор Бузина склав свої речі у валізку, куди намагався втиснути і «Вальтер» гамузом із апельсином і сигарами; Олексій Григорович вже згадав, звідки вони у нього з’явилися, але пістолет та інші московські гостинці у валізці не поміщались, і йому довелось залишити їх в шаньці і нести шаньку в лівій руці, а у правій портфель типу «дипломат».

У машині підполковник Мусоргський пояснив:

- Їдемо в пивбар «Балчуг», там є затишний кабінетик, який ми інколи використовуєм для оперативних цілей. Я вже подзвонив і домовився.

Біля пивбару «Балчуг» стояла черга, навіть довша аніж до Мавзолею Володимира Ілліча Леніна, і така ж велелюдна, тільки менше в ній було дітей і жінок, чи взагалі майже не було, а стояли мужчини, чекаючи миті, коли можна було поцмокувати холодне і бажане пиво. У більшості бажаючих цілющої рідини, вірогідно, «горіли труби», однак людство стояло спокійно, терпляче і мовчки.

Як і до Мавзолею Володимира Ілліча Леніна.

Підполковник Мусоргський, як ніж в масло, пройшов крізь спраглий натовп.

Швейцарові, показавши позад, мовив:

- Ці два зі мною.

В залі накуреного бару кивнув офіціантові, що бігав між столиками:

- Вольдемаре, нам що-небудь фірмове, але без фанатизму. Я проводжаю друзів в аеропорт «Внуково».

Кабінетик виявився затишним, з килимом на підлозі, м’якими червоними кріслами, такого ж кольору щільними портьєрами і чорним телефоном у кутку.

Через кілька хвилин до кабінету, попередньо постукавши, зайшов офіціант Вольдемар з тацею, на якій стояли три кухлі з пивом, навколо кожного червоніли раки, креветки і лежала дрібними скибочками порізана червона риба, а також три кришталеві запотілі чарочки з горілкою по п’ятдесят грамів.

Побажавши смачного, Вольдемар зник.

- Пиво і раки виробництва заводу Бебеля? - поцікавився майор Бузина. Настрій у нього покращився аж до того стану, що він у змозі був і пожартувати.

- Ха-ха-ха! - засміявся підполковник Мусоргський. - Тільки так і ніяк інакше! У Москві пиво й раки та іншу закуску до пива дійсно виробляє завод Бебеля. Соціалізм! Кожному - по праці, від кожного - по здібностях. Хто не працює, той не їсть! І не п’є пиво з раками. Ми заслужили! І пиво, і цей натюрморт, який нам спорудив Вольдемар. Горілочка - як ліки після вчорашньої звитяжної праці, а бебелівське пиво з раками - для задоволення. При вивченні марксізьму-лєнінізьму найголовніше навчитись відрізняти Бебеля від Бабеля, Бабеля від кабеля, кабеля від кобеля, а кобеля від сучки. Досягти такої мети не важко, якщо пам’ятати, що справжнє прізвище Ісаака Бабеля - Бобель, чекістом Ісаак був на прізвище Бобель, потім прибрав псевдонім «Бабель», коли почав писати свої твори і паралельно трахати вкупі з письменником Михайлом Фрідляндом, який мав псевдонім «Кольцов», жінку наркома Єжова, за що обидва й відпокутували своїм життям після того, как Єжова теж розстріляли. Отже, почнемо з горілки, потім перейдемо на Бебеля, Бабеля, Бобеля і так далі, бо, як справедливо кажуть в народі, повторення є мати навчання, але без фанатизму, тобто зупинимось перед сучкою.

Випили холодну, як лід, горілочку - за відліт і майбутні зустрічі, закусили лососем та іншими делікатесами.

Пиво, раки і креветки теж смакували.

- Славно! - мовив підполковник Мусоргський.

Через пів години він дав Вольдемару команду повторити.

Повторили.

Коли майор Бузина спохопився, годинник показував за чверть перед дванадцятою.

- Петре Модестовичу, - захвилювався він, показуючи на годинник. - Ми запізнюємось на літак!

Підполковник Мусоргський перевірив час на своєму годиннику, заспівав: «У нас єщьо в запасє чєтирнадцать мінут», - і крикнув офіціанту:

- Вольдемаре, постав пісню Владіміра Войновіча «Заправлєни в планшети космічєскіє карти».

Вольдемар миттю виконав замовлення.

Підполковник Мусоргський заспокоїв під музику:

- Все в ажурі, колеги, не панікуйте. Без нас, цебто без вас, аероплан не полетить, а за відліт ми вже випили.