Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Картина зникла.

Майор Бузина поліз в штани за хусточкою, але забув, що вона в нього міститься у внутрішній кишені піджака.

Хусточки в штанях Олексій Григорович не знайшов.

«Здається, я вже контентний», - розмислив він, розплющив очі і глянув у верцадло.

Солженіцин з Толстим товкли Леніна вже на підлозі.

«Еге, - подумки застеріг він, - у нас лежачого не б’ють, - і знову склепив повіки. - Ні, хай самі б’ються, у нас хата скраю. - Олексій Григорович не був достоту впевнений, що в разі, якщо він втрутиться у бійку, Ленін не перекинеться на бік своїх супротивників. Майор Бузина був гарним аналітиком і розумівся на тактиці та стратегії, Володимир Ілліч теж був гарним тактиком і стратегом. - Викрутиться», - подумав небезпідставно Олексій Григорович.

Підполковник Мусоргський тим часом викликав водія.

Водій зайшов і виструнчився.

Підполковник Мусоргський уважно подивився на водія, зосереджуючи погляд і думку.

Хор і солісти продовжували співати далі, певно, цього разу на прохання працівників Внутрішніх військ МВС СРСР:

- Гоп-стоп, Зоя,

Кому давала стоя?

- Кому давала стоя?

Начальнику конвоя!

- Василю, ми захід завершили, я тебе призначаю начальніком конвоя. І завдання. О-он речі Олексія Григоровича, - Мусоргський показав на шаньку, у якій лежав куплений майором Бузиною пістолет для сина юніора, - там з-зброя і п-патрони, ти з ними обережно, треба відвезти їх у готель «Пекін», зброю і п-патрони. І туди ж доставити у повній цілості і схоронності моїх д-друзів.

- Зрозумів, - хитнув головою Василь. - Дозвольте виконувати?

- Дозволяю, - сказав підполковник Мусоргський.

Водій Василь віддав честь поворотом голови, оскільки був без шапки, і відтак взяв шаньку майора Бузини зі зброєю.

Майор Бузина розклепив очі і піднявся.

Зумів піднятися і старший лейтенант Нікітченко.

Вони удвох обняли підполковника Мусоргського, по-чоловічому міцно поцілувались, подякували за учту - про екскурсію і поїздку Москвою вони вже забули, хоча, либонь, в першу чергу треба було дякувати за культпохід у Мавзолей і відвідини Новодівичого цвинтару, попрощалися, одяглися, знову попрощалися, взяли один один попід руки і в супроводі пісень і музики Державного російського народного хору імені Митрофана П’ятницького вийшли надвір.

Там вони, трохи потупцювавшись і, не відриваючи один від одного рук, сіли у «Волгу».

Тим же робом доїхали до готелю і сливе самостійно виладнались з машини, коли водій зупинив авто прямо навпроти вхідних дверей «Пекіна».

Водій теж висів, висів першим, позаяк мусив завчасно відчинити дверцята перед пасажирами і допомогти їм ступити на землю.

Пасажири підійшли до ґанку і, потупцювавши, зупинились.

Водій прочинив готельні двері перед пасажирами, які трохи завовтузились у дещо завузькому отворі готельного входу, взяв ключ у покоївки, провів пожильців прямо до їхнього номера і тільки там віддав майору Бузині його шаньку і ключ від номера.

Майор Бузина поклав шаньку на підлогу, з третьої спроби засунув ключ у дзюрку замка, відчинив дверину, вийняв ключ із дзюрки замка, знову взяв шаньку, попід руки зі старшим лейтенантом Нікітченком зайшов у кімнату і знову зачинив двері, вже зсередини, як того вимагала інструкція щодо забезпечення режиму в органах державної безпеки УРСР. Відтак попрямував до ліжка, міцно тримаючись ліктя старшого лейтенанта Нікітченка чи тримаючи лікоть старшого лейтенанта Нікітченка, упав на постіль і миттєво заснув.

Хай чужина комусь вбирає очі,

Нехай про неї навіть мріє хтось

(До переміни місць такі охочі