Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Майор Бузина і старший лейтенант Нікітченко розвели руками.

- Влаштує. Прізвища Бузина і Нікітченко, записав? Бузина - Олексій Григорович, Нікітченко - Володимир Федотович. Ти там облагодь по нашій літерній броні, на службові місця. Вони обидва брали участь у серйозній операції по недопущенню диверсійно-терористичного акту на Красній площі їхнім терористом. Нам допомагали. Ну, лади, треба зустрітися як-небудь, в Сандуни сходить, пивка попить. У Балашиху до Григорія Івановича? О, це ти вчасно нагадав. З’їздимо, у мене вінички і березові, і дубові, і ялівцеві заготовлені, усі, як батя любить. Евкаліптові? Є, з Батумі привезли. Нефільтроване пиво за тобою. Батя примусить перед банькою нормативи складати? Нічого, складемо, форму тримаємо. У нього самого живіт на два пальці виріс. І в тебе теж? Ну, будемо зганяти, тільки без фанатизму. Лади? Генерала? А навіщо Григорію Івановичу лампаси? Кажуть, що генерал - це полковник, який вижив з розуму. Ха-ха-ха! На пенсію піде генералом. Бути добру. До зустрічі, Адамчику.

- Ось і все, колеги, порядок! Як і обіцяв - фірма віників не в’яже, але віниками користується, в наступний ваш приїзд у Москву з’їздимо в Балашиху. Банька там - супер, у лісі, прямо на березі озера. Попаримося за найвищим розрядом. Я покажу вам басейник, у якому ваш Левко Нежердецький розводив жаб, готуючись до підпільної роботи проти бандерівців у Західній Україні.

Підполковник Мусоргський поклав рурку і продовжив оповідь про останній свій похід до туалету та оживлення чергового трупа:

- Так ось, спускаюсь я в туалет, починаю знову вивчати оперативну обстановку. Ілько показує на відчинені двері комірчини, де прибиральниці інструмент свій зберігають, а в ній, скорчившись, лежить на ганчірках мужик без видимих ознак життя.

Я даю команду Ільку: «Взувай рукавиці, щоб не залишати непотрібних відбитків пальців, і витягай цього жмура назовні, тут почнемо розбиратися!»

Поки Ілько з ним вовтузився в обмеженому просторі, цей жмурко ожив. Виявляється, то був зовсім не жмур, а той мужик, який першим помітив відпочиваючого в туалетній кабінці рязанського мудодзвона і дав сержанту Пересипкіну хибний сигнал. Пересипкін, як і належить за інструкцією, тут він молодець, зачинив цього важливого свідка в комірчину, де прибиральниці тримають свій інструмент, і забув у метушні. Власне, він і згадати не міг, оскільки з обкаляканими штанами на кареті швидкої допомоги поїхав до Скліфосовського. Це я повинен був згадати, одначе дав невеличку промашку.

Проте цей мужик з комірчини виявився не дурень, промашку не дав. Він дійсно заходив у туалет, щоб справити свої натуральні і духовні потреби, тобто в культурному місці спожити, як показало наше з Ільком розслідування, пляшку шмурдяка у формі вогнегасника і почитати газету «Правда». Коли його Пересипкін зачинив, він вирішив скористатися моментом, побоявся, що потім у нього вогнегасник відберуть, ясен пень. Ну, зразу ж із горла, відповідно до ситуації, випив свій шмурдяк, читати газету «Правда» не став, позаяк темно, приліг на ганчірки, пустий фугас і газетку під голову підіклав, ми потім пусту тару і газету на всяк випадок вилучили як речові докази, і кріпко заснув. Видно, з добрячої утоми, каже, що навіть канонади, яку влаштував у туалеті наш Пересипкін, не чув.

Коли я його, звичайно ж - перепросивши, відпустив, він, як олімпійський чемпіон Брумель, двома стрибками подолав усі сходинки нагору, і більше ми його не бачили. Мабуть, не побачимо і до своєї пенсії.

- Така у нас служба, колеги, - повів далі підполковник Мусоргський, піднімаючись із крісла і розливаючи по шкляниках залишки рому. - Не кожного дня трапляються такі пригоди, хоча завжди щось трапляється, буває й гірше. Ніякий придурок сьогодні не підпалив себе на головній площі столиці нашої держави, не сікався з кувалдою до вождя у «підземному об’єкті номер один», ніхто не підірвав себе і його відвідувачів біля нетлінного тіла вождя у тому ж «підземному об’єкті номер один», а з інцидентом у «підземному об’єкті номер два» ми дали собі раду. Як бачите, ми пильно і надійно несемо свою службу, перебуваючи на найголовнішому посту нашої Вітчизни. Чергування ще не закінчилось, хоча доступ до тіла вже припинився, через хвилин двадцять треба поміняти нічні пости. Потім можна буде трохи подрімати, - підполковник Мусоргський показав шкляником на кушетку.

- І все це, - підполковник Мусоргський тим же питуном обвів стіл, продовжуючи прощальну свою промову, - не кожної суботи буває. І взагалі ніколи у мене не було такого дня, як сьогодні, коли б я зміг так гарно посидіти і цікаво поспілкуватися зі своїми друзями і колегами з братньої України. Спасибі вам. А зараз на стремено я пропоную випити за цю зустріч, щоб ми у своєму житті могли її повторить. Ближчим часом у Києві, у ваших ганделиках і генделиках, я обіцяю. Левка Нежердецького прихопимо?

- Чого ж, можна. Тільки з Левком під завісу ми можемо опинитись у волинській корчмі, - повагом зауважив майор Бузина.

- А чого ж, я на Волині ще не був, злітаємо. Бачив тільки фільм «Олеся» з жінкою Володі Висоцького Мариною Владі у головній ролі про волинських відьом. Я замовлю «Бекфайєр», так надійніше. Отже, за нашу наступну зустріч у Києві з продовженням на Волині у корчмі! Пиймо!

4.4.

«Пиймо!» - скомандував підполковник Мусоргський.

Випили, закусили останніми часточками апельсина.

Більше пити і закусювати не хотілося, та й не було вже що.

Підполковник Мусоргський запропонував:

- Може Володю Висоцького на прощання послухаємо, як домовлялися?

Майор Бузина і старший лейтенант Нікітченко промовчали.

- Чи «Прощання слов’янки»?

Майор Бузина і старший лейтенант Нікітченко продовжували мовчать, зосереджуючись.

- Бути добру. Я зараз увімкну радіо, послухаємо останні вісті на закуску, чим країна і світ живуть, дізнаємось. А то ми тут через ці події трохи відстали. Тимчасом дам команду водію, щоб він відвіз вас до готелю.

Підполковник Мусоргський увімкнув радіоприймач, останні вісті, певно, вже закінчилися, і, мабуть, розпочалася музична передача на замовлення радіослухачів. Державний російський народний хор імені П’ятницького виконував сучасні російські народні пісні у супроводі оркестру балалаєчників на замовлення членів комсомольско-молодіжної бригади на будівництві Байкало-Амурської магістралі ⁶⁾.

Розпочав соліст:

Мы с приятелем вдвоём

Работали на дизеле.

Он мудак, и я мудак, -

У нас дизель спиздили.

Наступний куплет підхопила солістка: