Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Старший лейтенант Нікітченко взяв ґранчаки, пішов до туалету, через хвилину повернув їх на стіл і приготував закуску.

Підполковник Мусоргський згріб зі столу залишки закуски і викинув в урну. Відтак він акуратно витер стіл і посуд серветками і розлив у чисті шкляники принесений ром.

По кабінету поплив аромат цукрової тростини, помаранчів, піратської романтики і морського вітру з Вест-Індії, яку, за однією із ймовірних версій, відкрив зовсім не Христофор Колумб, а запорозькі козаки на своїх чайках, чому доказом є державний прапор незалежної у складі Британської Співдружності держави Барбадос жовто-блакитного кольору з тризубом посередині, кап-у-кап такий, який майорів над вояками Української Галицької Армії (УГА) у громадянську війну: певно, серед козаків були і галичани, нащадки славного княза Данила Галицького, короля Руси, і предки вояків УГА.

«Гарний хлоп - Петро Модестович, хоч і москаль», - розважив майор Бузина.

- Пропоную випити за оживлення ще одного трупа, - запропонував підполковник Мусоргський, і йому ніхто не заперечив і не став перепитувати про обставини, що сприяли оживленню чергового трупа.

Випили, закусили апельсином.

Підполковник Мусоргський похвалив:

- Вельми гожий засіб для поліровки! Славно! Чи не так?

Усі погодилися.

Тут задзвонив червоний телефон з гербом СРСР на номерному коліщатку, який до цього часу ні разу не давав про себе знати.

Підполковник Мусоргський прибрав серйозного виду, прокашлявся, підняв рурку і відрапортував:

- Відповідальний черговий по Красній площі підполковник Мусоргський доповідає: чергування здійснюється без значних пригод і подій, подробиці перебігу буде відображено в рапорті по закінченню! Так, слухаю! Занотовую!

Підполковник Мусоргський взяв ручку і почав записувати в журнал:

- «Шифротелеграма. Цілком таємно. Начальнику 9-го управління КДБ СРСР генерал-лейтенантові Рябенку. Прошу попередити працівника УКДБ УРСР по Ворошиловгад… як-як? - а, правильно, Ворошиловгррадській області, який перебуває у розпорядженні 9-го управління і тимчасово проживає на вулиці… як-як? - а, вулиці Горького в готелі «Пекін», щоб він по закінченні відрядження прибув у 5-е управління КДБ УРСР для доповіді про здійснені заходи на Красній площі у справі терориста «Гайдамаки». Підпис - начальник 5-го управління КДБ УРСР генерал-майор Свєтков». Все? Ставлю крапку. Прийняв підполковник Мусоргський. Хто передав? Записав, передам, він тут у мене сидить, підводимо попередні підсумки з метою недопущення у подальшому. Відбій.

- Ось, Володю, це для тебе. Черговий по «дев’ятці» передав. «Вулиці Гойкого, Ворошиловгадської», - відразу і не розбереш, що він диктує, гаркавий, чи що? Проте зорієнтувався, де тебе можна розшукати. Розпишись про ознайомлення, - показав підполковник Мусоргський, де треба розписатись у журналі.

Старший лейтенант Нікітченко схопився за голову:

- Завтра належить бути, де?

- У Києві, - сказав підполковник Мусоргський.

- Модесте Петровичу! Олексію Григоровичу! - розпачливо повторював старший лейтенант Нікітченко.

- Петро Модестович Мусоргський і Олексій Григорович Бузина. Інші присутні тут відсутні, - поправив його підполковник Мусоргський.

- Петре Модестовичу, Олексію Григоровичу, ми ж квитки забули взяти! Олексію Григоровичу, як же так? А якщо завтра в аеропорту не візьмемо? Каси сьогодні ще працюють?

Майор Мусоргський заспокоїв його.

- Володю, не смикайся, зараз все організуємо. Вам з якого аеропорту, із Внуково чи Шере-меть-єво-в-йоб, в печінках цей міжнародний аеропорт для «дев’ятки» уже стирчить? Тільки, по-моєму, в Київ з Шереметьєвого аероплани поки що не літають. Внуково? Добро, зараз я подзвоню нашому черговому по депутатському залу у Внуково і дам завдання. Буде все в найбездоганнішому вигляді! Можу навіть оформити замовлення, щоб два винищувачі МІГ-25 типу «Бекфаєр» з ракетами «Повітря-Земля» і «Повітря-Повітря» для супроводу вашого лайнера виділили як почесний ескорт.

Старший лейтенант Нікітченко замахав руками:

- Тільки без винищувачів і почесного ескорта!

- Не хочете? Жаль. Жаль-жаль.

Підполковник Мусоргський засмутився, певно, йому стало шкода, що гості відмовилися від супроводу винищувачів.

- Ну, якщо не хочете, то хай буде по-вашому. «Бекфаєри» замовляти не будемо - бажання гостей для москвичів закон. А жаль.

Підполковник Мусоргський набрав номер телефону:

- Алло, депутатський зал? Підполковник Мусоргський доповідає. Адаме, це ти? Вітаю категорично! - Підполковник Мусоргський, прикривши трубку, пояснив: - Це мій кореш Адам. Ми спільно з ним у парі, коли у Григорія Івановича Бояринова проходили вишкіл, ящірками і павуками в Туркменистані пів місяця харчувались, крокодили і жаби там не водились. Тест на виживання в пустелі Каракуми складали. Порядок! Адам зробить все, що я скажу. - І знову притулив до вуст рурку: - Як життя молоде, Адамчику? Як твоя дорогоцінна половина Єва? Ха-ха, не забув, Ангеліна! Я теж сьогодні на бойовому посту. Ми тут з українськими колегами на головному об’єкті серйозний захід провели, тепер обговорюємо попередні результати. Але у них виникла проблема, завтра летіти у Київ, а вони не встигли придбати квитки. Зробиш? Який рейс? 12.20, раніш немає? Влаштує? - повернувся він до присутніх.