Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Старший лейтенант Нікітченко злякано глянув на апарат із зображенням герба Радянського Союзу, підполковник Мусоргський сказав:

- Не бзди, Володю, ситуація нештатна, тому треба бути впевненим, щоб нашою розгубленістю не скористались наші вороги. І там, - підполковник Мусоргський показав рукою в бік Красної площі, - і там, - він показав на апарат. - Нумо, підніми трубку і приклади її до вуха.

Старший лейтенант Нікітченко приклав слухавку до вуха, з рурки полинули переливи сигналу: «тірлі-тірлі, тірлі-тірлі, тірлі-тірлі-та».

- «ВЧ», високочастотний зв’язок, - підказав підполковник Мусоргський.

- Я знаю, - сказав старший лейтенант Нікітченко, - у нас у начальника Управління і чергового теж такий стоїть.

- Значить, розберешся. Тепер скажи в трубку: «Прапорщик Заїкін слухає! Тимчасово виконую обов’язки відповідального чергового. Відповідальний черговий підполковник Мусоргський вийшов перевірити пости, буде через сорок з половиною хвилин!»

Старший лейтенант Нікітченко повторив.

- Не вийде, - сказав підполковник Мусоргський. - Скажи: «Старший прапорщик Губенко слухає», тільки не «Ґубєнка», а «Губенко», гу, - далі по тексту і впевненіше.

Старший лейтенант Нікітченко повторив.

- Нормально, - згодився підполковник Мусоргський. - Запасних стволів у мене, на жаль, нема, озброїти вас не годен. Тому, Олексію Григоровичу, виймай свій пістолет, який ти купив для свого сина Бузини-юніора. Він у тебе, як справжній, і стріляє хоч і пістонами, але налякати може. Діставай його, ставай коло дверей і нікому не відчиняй. Якщо хтось стане вдиратися, стріляй на ураження! А ти, Володю, відкрий про всяк випадок нижню шухляду столу, там кувалда лежить, яку в Москву той придурок з Находки привіз, може знадобитись. вооружіть вас нє могу. Поетому, Лєсь Грігорьєвіч, винімай свой пістолєт, которий ти купіл для своєго сина Алєкси Бузіни. Он у тєбя, как настоящій, і стрєляєт хоть і.

Підполковник Мусоргський кинув до рота кілька мускатних горішків, вийняв з шухляди ліхтарик і поклав до кишені, перед дзеркалом поправив кашкет, зсунувши дашок на сантиметр нижче, аніж встановлено Статутом, і відтак скомандував:

- Ільку, ходімо! Як сказав перший маршал, ворога ми будемо бити на його території. А якщо зазіхне на нашу територію, наше дєло правоє. Хто не з нами - той з ними! Гайда!

Час тягнувся боляче і нестерпно довго.

Лунали дзвінки, проте червоний телефон мовчав, до штабу ніхто не намагався вдертися.

Хвилин через сорок чи сорок п’ять, нарешті, двері трохи прочинилися, хтось тричі постукав, - виявилось, що то повернувся підполковник Мусоргський.

Через пройму у дверях він обачливо попередив:

- Олексію Григоровичу, не стріляй, це я - підполковник Мусоргський.

Завбачивши, що майор Бузина тримає пістолет дулом вниз, підполковник Мусоргський зайшов. Дашок кашкета у нього був на півтора сантиметра нижче, ніж належить за Стройовим статутом. Мовчки, нічого не пояснюючи і не роздягаючись, він вийняв з кишені своєї шинелі дві пляшки «Московської», одну поставив на стіл, другій скрутив голову і розлив рідину у три шкляники. Також мовчки, нікого не припрошуючи, стоячки одним проковтом випив свого. За тим знову налив, до рота приклав кусень хліба, затяжно процідив повітря крізь м’якуш і видихнув, після чого вже роздягся і сів у звільнене старшим лейтенантом Нікітченком керівне крісло.

- Ось так, японський городовий, - знов набравши в легені повітря і з шумом видихнувши, почав підполковник Мусоргський, і мова його була такою ж суворою і крутою, як і вираз обличчя, з яким він розправився з голівкою першої принесеної ним пляшки.

- Слухайте сюди, шановні колеги, - казав він. - Я вас поважаю, тому прошу не сприймати мої слова, як докір на вашу адресу, а тільки-но як констатацію факту.

Майор Бузина і старший лейтенант Нікітченко прикипіли поглядами до підполковника Мусоргського, дивуючись, який докір може виявитись у їхній бік з боку підполковника Мусоргського, бо ж вони діяли відповідно до його команд і нічого не порушували. Втім, все може бути, за час своєї служби в органах КДБ майор Бузина звик до всяких прикрих неспогаданок, звикав до них і старший лейтенант Нікітченко - на шляху оперативного працівника тернів набагато більше, ніж троянд і зірок.

Петро Модестович, не запрошуючи присутніх ні сісти, ні випити, попри налиті шкляники, раптово запитав:

- Що таке Москва, скажіть мені, мої любі друзі? - І вимогливо глянув спочатку на старшого лейтенанта Нікітченка, потім перевів погляд на майора Бузину.

- Москва - столиця СРСР і усього прогресивного людства, - висловив здогад обережний Олексій Григорович, бо мав варіативний склад мислення.

Старший лейтенант Нікітченко додав:

- Місто-герой.

- Правильно! - рубонув підполковник Мусоргський. - До того ж порт п’яти морів! - Підполковник Мусоргський пальцем показав на карту «Москва - порт п’яти морів», яка висіла за спинами майора Бузини і старшого лейтенанта Нікітченка.

Майор Бузина і старший лейтенант Нікітченко повернули голови.

Підполковник Мусоргський перерахував:

- Біле море, Балтійське, Чорне, Азовське і Каспійське. Київ - теж місто-герой і теж морський порт, заперечень немає, і теж є портом п’яти морів. - Підполковник Мусоргський почав лічити по карті: Чорне, Каховське… Далі не написано, але ви мені повірите, що теж п’ять.