Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Але про свої наміри нікому із присутніх не розказав.

- Стоп, - перервав роздуми і жування майора Бузини підполковник Мусоргський. - У нашому колективі існує залізна, як Фелікс Едмундович, а точніше, залізно-бронзова, оскільки на Луб’янці залізний наш Фелікс стоїть у бронзі, традиція: між першою і другою чаркою куля не повинна пролетіти! А другу чарку, - підполковник Мусоргський наповнив до половини ґранчаки, - ми завжди п’ємо за тих, хто в морі, цебто на бойовому чергуванні. За наших хлопців, які несуть службу на найважливішому посту в країні і до нас приєднатися не можуть. «Є заперечення? Немає заперечень!» - як питає і сам собі відповідає наш секретар парткому, коли веде партійні збори. Будьмо!

- І за вас, Петре Модестовичу, будьмо! - запропонував майор Бузина.

- Та ні, Олексію Григоровичу, - заперечив підполковник Мусоргський, втім його очі виказали, що йому до душі припали слова майора Бузини. - Ми тут сидимо в теплі, а хлопці суцільний день і безперервну ніч на площі, в холод і мороз, у дощ і сніг. Володя он відчув, а він побігав тільки вдень і лише тиждень. Вважається, що служимо одну добу через три, але так ніколи не виходить. Тільки-но прийдеш з чергування, а вже дзвінок - то нарада, то навчання, то зібрання. Собача служба в «дев’ятці», можу вам доповісти, і не тільки на Красній площі, тому рік служби за півтора зараховується. Хоча дехто заздрить, мовляв, не на Камчатці служимо, коло високих персон обертаємося, а пільги маємо, ніби служимо на Камачатці. А біля тих персон, мається на увазі особиста охорона членів і кандидатів у члени Політбюро, ще гірше, ніж на Чукотці. Леонід Ілліч Брежнєв, наприклад, чоловік нормальний, поштивий, за ручку привітається, завше про здоров’я запитає, як справи у сім’ї поцікавиться. Але не всі охороньовані такі. Інші фанаберистіші ніж російський барин, не дай Бог! Втім, не будемо про сумне, вип’ємо за все гарне, щоб нашим хлопцям добре велось на службі і без надзвичайних подій на кожній вахті. Славно!

- І за вас, Петре Модестовичу, - повторив майор Бузина. - Ми тут у вас в гостях, а ви несете відповідальну службу, на посту.

- Якщо громадськість наполягає, я не заперечую. Ідучи назустріч, - погодився підполковник Мусоргський.

Випили за хлопців на постах і за підполковника Мусоргського та його відповідальну службу.

«Гарний хлоп Петро Модестович, хоч і москаль, - змислив Олексій Григорович. - Майор Забара, а він ніколи не помиляється, говорив, що серед москалів до нас українців лише одна Валерія Іллівна Новодворськаставиться з належною повагою. Тут він, либонь, помилився, оскільки не знайомий з Петром Модестовичем».

«Московська» приємним теплом гріла шлунок і розливалася по судинах, закуска смакувала, і майор Бузина залишався майже геть тверезим. «А коли ми тверезі, - розважував він, - то завжди праві. Гарний хлоп Петро Модестович, гарна жінка Валерія Іллівна, певно, й Натан Щаранський непоганий чоловік, якщо Валерія Іллівна про нього клопочеться, і гарно сидимо. Чи, як каже Петро Модестович, славно».

Перша пляшка спорожніла.

Підполковник Мусоргський показав старшому лейтенанту Нікітченкові, щоб той відтикнув другу.

Впродовж усього часу лунали телефонні дзвінки, підполковник Мусоргський, не відриваючись від столу, приймав рапорти, давав роз’яснення, команди, і мова його була чіткою і вимогливою.

- Третю чарку пропоную випити за Марію Василівну, цебто, за жінок, стоячки, як і належить офіцерам, - поклавши в черговий раз рурку, знову підвівся підполковник Мусоргський. За ним підвелися і майор Бузина та старший лейтенант Нікітченко. - Товариші офіцери! - Мусоргський оглянув присутніх справа наліво і зліва направо і виправив п’ястук зі шкляником у руці на рівні погона. - Згідно з нашою традицією, кожний, ясен перець, п’є за свою Марію Василівну - особисті секрети розкривати не будемо.

Випили навстояк за жінок, кожний за свою «Марію Василівну».

Сіли, закусили.

- А тепер пропоную випити за наших дітей, нашу зміну і надію. Ось ти, Олексію Григоровичу, молоток, не забув у Москві купити своєму синові подарунок. Ану, лишень, покажи!

Майор Бузина вийняв пістолет, підполковник Мусоргський зарядив його пачкою пістонів, постріляв, кабінет наповнився пороховим димом.

Довелось відчиняти кватирку.

- Солідна пушка. Славно. Хай син звикає до зброї. Як його звати?

- Олесь Олексійович Бузина, Петре Модестовичу.

- Гарне прізвище і ім’я красиве. Тож, вип’ємо за Олеся Олексійовича Бузіну…

- БузИну, - поправив майор Бузина.

- Вибачаюсь, вип’ємо за Олеся Олексійовича БузИну! Це добре, що у Києві аж два Бузі… Бузини, і хай він, молодший Бузина, виросте таким же гожим чоловіком і мужнім чекістом, як і його батько, Олексій Григорович Бузина. І мій нащадок, я його Модестом Петровичем назвав на честь нашого прапрапрадіда видатного російського композитора Модеста Петровича Мусоргського ⁵⁾, теж хоче стати чекістом, як і його батько. Але ми з жінкою, навпаки, хочемо, щоб він став композитором, як його прапрапрадід, тому що після смерті Модеста Петровича жодного композитора в нашому роду не було, піаніно йому придбали. А він опирається, не хоче вчитися, накривку піаніно на ключ замкнув і ключ у сміттєпровід викинув. Довелось з нашого Оперативно-технічного управління «ведмежатників», фахівців тобто з відмикання замків, злому сейфів і приміщень, викликати. Відімкнули насилу, і дружина відразу посадила нашого Модеста за клавіші. Іншого ключа у нього немає, сидить тепер, вчить гами, шибеник.

Очі у підполковника Мусоргського зволожніли, видно, він по-справжньому любив свого нащадка, майбутнього композитора Модеста Петровича Мусоргського, який, втім, поки що хотів стати чекістом, як і його батько.

Випили за дітей.

Потім за батьків і друзів.

Друга пляшка теж спорожніла.

Майор Бузина і старший лейтенант Нікітченко почали підніматися.

Підполковник Мусоргський потягся до шинелі.

- Посидіть трохи. У нас, москвичів, є така традиція - дорогих гостей без відхожої чарки не відпускати. Я вийду на п’ять хвилин, візьму щось випить, закуски нам вистачає, Олексій Григорович - молодчага, капітально постарався. В мене тут ще є пироги з кулеб’якою і брусницею, жінка приготувала пайок на обід і вечерю. Є чим завершити нашу учту. Як годиться. Ми ж не лукулли якісь там чи гультяї.