Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Підполковник Мусоргський і Олексій Григорович теж до денця випили за отриману старшим лейтенантом Нікітченком нагороду. Підполковник Мусоргський хотів і майорові Бузині виписати почесний знак, але той відмовився:

- Незручно, я ж участі у заходах фактично не брав.

- Ну, хай буде по-твоєму, - згодився підполковник Мусоргський. - Я тобі нагороду в Київ привезу, обмиємо у твоєму ганделику на площі Богдана Хмельницького. Мій прапрапрадід Модест Петрович бував на Україні, музику до «Сорочинського ярмарку» писав, не одне барило випив, а я ще ні разу. Я привезу тобі записи «Сорочинського ярмарку» з гопаком і «Хованщини» з хором крамольників. Тож пропоную випити за майбутню нашу зустріч, за єднання наших братніх слов’янських народів, традиції яких показав мій славний предок у своїх творах і які ми мусимо продовжувати. Славно!

«Занадто багато ми вже сьогодні випили, - дивлячись у шкляник, покмітував майор Бузина. - Може проминути?»

Він глипнув на підполковника Мусоргського, який одним ковтком перехилив у себе вміст свого шкляника, і згадав, як колись Левко Нежердецький, а Левко у Москві бував, розповідаючи про ментальні особливості москальського люду, між іншим, зауважив: «У москалів не п’яних б’ють».

Про те, що підполковник Мусоргський міг затопити йому в пику, майор Бузина повірити не міг.

«Гарний він хлоп, хоч і москаль, і його прапрадід гарний, бач, «Сорочинський ярмарок» сотворив і гопак написав», - розважив Олексій Григорович і вже остаточно дійшов думки, що підполковник Мусоргський є другим після Новодворської москалем, який поважає українців.

«Все ж: пити чи не пити, - така ось заковика», - рефлексував як шекспірівський Гамлет 7) майор Бузина, дивлячись крізь прозору рідину на денце свого шкляника, і згадав вірш українського генія Тараса Шевченка «Якби то ти, Богдане п’яний…» та усі наслідки, які настали після пиятики Богдана Хмельницького з москалями.

«Коли ми тверезі, то завжди праві. А коли не тверезі?… - запитав себе майор Бузина: відповідь він знав. Проте, - мізкував він далі, - ніяких офіційних перемовин з підполковником Мусоргським сьогодні спільно зі старшим лейтенантом Нікітченком про возз’єднаня чи роз’єднання ми не ведемо, тост був за майбутній приїзд Петра Модестовича до нас у Київ укупі з ментальністю москалів та українців, а підполковник Мусоргський, незважаючи на належність до москалів, все ж є гарним хлопом, звичаї треба поважати, отож і випити треба», - постановив собі Олексій Григорович і перехилив свій шкляник.

Підполковник Мусоргський випив ще раніш і, підчіплюючи виделкою бичка в томатному соусі, коли Олексій Григорович віддихнувся і теж потягнувся до бляшанки з бичками, сказав:

- Англія дала світові «Габеас корпус» і Шакеспеара. Олексію Григоровичу, ти читав Шакеспеара ⁸⁾?

- Читав, - кивнув майор Бузина, прожовуючи бичка. - «Гамлета».

- А «Габеас корпус акт»? ⁹⁾

«Габеас корпус акт» майор Бузина не читав.

- Прочитай, згодиться, - сказав підполковник Мусоргський. - Я його у Вищій школі читав, коли вивчали історію держави і права Великої Британії. А в Балашисі вивчав підривну справу. Ти Левка Нежердецького з Волинського УКДБ не знаєш?

- Знаю. Він уже в Києві служить, у 5-му управлінні. Практично кожен день зустрічаємося.

- Ми з ним у Балашисі разом навчались, коли він ще на Волині служив. Левко тоді був в окремій групі курсантів з України. Їх готували для боротьби проти бандерівців на особливий період, тобто, коли, можливо, почнеться війна, і ваші бандерівці вилізуть з підпілля. Так от, чого я згадав про Левка. Левко під час тренувань по перетятій місцевості у лісовому болоті під містом Желєзнодорожний, це десь двадцять кілометрів від Балашихи, наловив десятків зо п’ять жаб і вранці випустив їх у басейн на території об’єкту, невеличкий такий басейн, комендант спорудив для начальства. І от, приходить о сьомій годині ранку наш командир Григорій Іванович Бояринов, щоб поплескатися, залізає у воду і бачить, що навколо нього кишать жаби. Григорій Іванович крокодилів і гадюк не боїться, він в Африці чи Латинській Америці їх і шкварив, і юшку з них варив у джунглях, а жаб лякається. В джунглях є вид отруйних жаб, аґа називається, їх їсти не можна. Левко Нежердецький знав про цю особливість характеру Григорія Івановича. Вискочив Григорій Іванович з басейна, як корок з шампанського: наукою доведено, що швидкість вильоту корка з пляшки шампанського дорівнює дванадцяти метрам за секунду, він на заняттях сам нам розказував, - теж з такою швидкістю вискочив і кричить: «Де начальник басейну, і звідки у басейні з’явились жаби, та ще й у такій кількості?»

Прапорщик, який наливав і зливав воду в басейні, каже, що жаби, можливо, лише по трубах могли проникнути у ємність. Григорій Іванович наказав усіх жаб виловити, на трубах поставити додаткові сіточки, щоб не тільки жаби, але й пуголовки не змогли потрапити до басейну - це ж секретний об’єкт! Взагалі-то, м’ясо жаб, не латиноамериканських, а наших, європейських, не менш поживне, ніж крокодиляче чи вараняче, чи відомий французький делікатес, і їх цілком можна споживати в їжу.

Нам потім Левко розказував, що то він кинув жаб у басейн на ніч, щоб спробувати їхнє м’ясо вранці на випадок, коли, можливо, доведеться на особливий період перебувати в складі легендованої групи на Західній Україні - там же крокодили і варани не водяться. Про те, що Григорій Іванович не поїхав у Москву, а залишився на ніч на об’єкті, він нібито не знав. Бреше, він у вас брехун? - запитав підполковник Мусоргський у майора Бузини.

- Та як сказати, - зам’явся майор Бузина, - інколи може щось і придумати.

- Ясно, брехун, - зробив свій висновок підполковник Мусоргський. - А бандерівці там по лісах у вас зі шмайсерами і дотепер ховаються, чекають сигналу на особливий період?

- Та ні, щоб ховалися по схронах зі зброєю, то не зовсім так. А прояви бувають. - Майор Бузина під музику трохи оговтався од дрімоти і розказав історію про те, як на Західній Україні, Галичині, вранці виявили в одному із сіл на даху будинку сільради жовто-блакитний прапор.

- Жовто-блакитний, значить, антирадянський прапор, - пояснив Петру Модестовичу старший лейтенант Нікітченко.

- Розумію, це приблизно такого ж кольору, як державний прапор Швеції?

- Так, шведський прапор подібний, - підтвердив майор Бузина і продовжив далі: - Приїхали на місце події чекісти ¹⁰⁾ з місцевого відділу КДБ, порушили кримінальну справу і почали…

Петро Модестович перебив:

- Зачекай, Олексію Григоровичу, як це розуміти - «порушілі»? Це вони що - щось зруйнували, я не дійняв смаку? Сільраду разом з криміналом у вигляді антирадянського прапору на даху і сторожем всередині сільради знесли бульдозером? Круті у вас чекісти…

- Та ні, Петре Модестовичу, - знову підказав старший лейтенант Нікітченко, - вони порушили кримінальну справу, тобто «возбуділі уголовноє дєло». Я читав в огляді оперативно-слідчих дій у справі «Повстанець», який підготувала інспекція КДБ УРСР за матеріалами розслідування. Націоналістичний прапор слідчі зняли і долучили як речовий доказ до порушеного, тобто возбуждьонного уголовного дєла, а сторожа допитали і після його зізнань заарештували. Так було? - запитав старший лейтенант Нікітченко у майора Бузини.

- Так, - підтвердив майор Бузина, - порушили і возбуділі.

- А-а-а, тепер зрозумів. - Підполковник Мусоргський поскріб свій «їжачок», подібний до зачіски американського сержанта-рейнджера. - Значить, у вас, у КДБ України, чекісти, як тільки-но побачать жовто-блакитний прапор, зразу ж возбуждаютса? А якщо уявімо таку ситуацію. До вашого Щербицького, першого секретаря ЦК КПУ, у Київ приїздить шведський король Густав, чи якийсь там Олаф, десятий чи двадцятий. Згідно з міжнародним протоколом під час зустрічі Щербицький повинен підняти шведський прапор, а він, прапор, тобто, як ми розуміємо, жовто-блакитний. Що ж, у такому випадку ваш Федорчук обов’язково має возбудітса? І всі його підлеглі разом із ним?