Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Майор Бузина не став заперечувати і не вельми сквапно, проте й не так, щоб занадто повільно, пішов у ГУМ - обставини вимагали оперативності. Зазвичай він все робив не поспішаючи, бо такий характер мав.

В магазині біля відділення вино-горілчаних виробів трохи поламав собі голову: «Скільки брати? Однієї на трьох досить, здається, то ж така традиція, і у нас, і у москалів - «пляшка на трьох». Але ж Петро Модестович говорив про два пузирі. Так і зроблю, візьму дві посудини, одну пляшку утрьох подолаємо, а друга йому залишиться додому».

Купив дві пляшки «Московської», ковбаси, бичків у томатному соусі, хліба, сиру - все, як годиться, і склав у шаньку, яку завжди брав з собою, коли випадала нагода чи можливість відвідати крамницю, де б він не перебував. Шанька його була з цупкої тканини, її можна було згорнути в маленький сувійчик з чохольчиком, і в кишені вона займала мало місця.

Згадав, що мав намір сходити сьогодні в ГУМ і купити для сина Олеся подарунок - револьвер, що стріляє водяним струменем.

Піднявся на другий поверх у відділ дитячих іграшок.

Такої зброї, якої хотів його син Олесь, не було, зате на вітрині помітив справжній на вигляд пістолет «Вальтер», прецизнісінько подібний до того, який носили німці і штандартенфюрер Штірліц в телесеріалі «Сімнадцять спалахів весни».

«Це краще, аніж водяний, та й стріляє майже по-справжньому - пістонами, беру», - вирішив майор Бузина і купив до «Вальтера» ще десять пачок набоїв.

3.3.

Старший лейтенант Нікітченко за кілька хвилин, по-комсомольському оперативно порізав ковбасу, сир, відкрив бляшанки з бичками в томатному соусі, відкоркував пляшку і розлив «Московську» по ґранчаках, які йому завбачливо поставив підполковник Мусоргський.

- Ну що ж, - взявся стоячки за шкляник підполковник Мусоргський.

Майор Бузина і старший лейтенант Нікітченко теж піднялись, тримаючи в руках ґранчаки з начверть наповненою горілкою.

Підполковник Мусоргський прокашлявся і набрав поважного виду.

Його лице, як помітив спостережливий майор Бузина, завше мало поважний вид, а коли він прокашлявся, воно прибрало ще ваговитішої подоби.

Прокашлявшись і набравши ще поважнішого виду, підполковник Мусоргський урочисто промовив:

- Сьогодні ми спільно з нашими українськими колегами провели важливий політичний захід, який ще більше зміцнив непорушну у віках дружбу наших народів і чекістських колективів. Знаменний той факт, я так думаю, що ми спільно з узбеками відвідали тіло нашого вождя - товариша Володимира Ілліча Леніна, що ще більше зміцнило братній союз трьох наших народів: російського, українського і узбецького.

«Тому й вінок з написом «Вождю світового пролетаріату Володимиру Іллічу Леніну від вдячних узбецьких дехкан» було довірено покласти до Мавзолею мені і старшому лейтенантові Нікітченку, а не узбекам», - слухаючи підполковника Мусоргського, пригадав майор Бузина, як узбеки в тюбетейках невдоволено засопіли, не розуміючи важливості моменту, коли заступник підполковника Мусоргського капітан Танасов відідбрав у них вінок. Підполковник Мусоргський говорив душевно, проникливо, і це подобалося Олексію Григоровичу.

- Отже, я пропоную випити, не цокаючись, - продовжив свій урочистий тост підполковник Мусоргський, - за вічну його пам’ять, цебто за нашого дорогого вождя товариша Володимира Ілліча…

- Так, так, - схвально підтримав старший лейтенант Нікітченко,- хай йому земля буде пером!

- Хвилинку, Володю, - заперечив підполковник Мусоргський, - яка земля, яке перо, га? Володимир Ілліч лежить у Мавзолеї, у куле- і снарядонепробивному саркофазі, на мармурі, ти ж бачив, і Олексій Григорович бачив.

- Ну, хай тоді йому мармур буде пухом, - сквапно виправив свою помилку старший лейтенант Нікітченко.

- Хай, - погодився підполковник Мусоргський.

- Маяковський колись казав, що Ленін живіший за усіх живих, - висловив свою думку майор Бузина.

Підполковник Мусоргський погодився і з Олексієм Григоровичем:

- Так точно, тому, мабуть, пити не цокаючись за супокій чоловіка, який живіший, ніж ми усі разом узяті, було б політичною помилкою. А ми, чекісти-комуністи, політичних помилок допускати не маємо права, я так думаю. Тому я пропоную випити за зустріч цокаючись!

- І за 50-ю річницю початку земельної реформи в Туркестані, - вставив до гарного тосту свою пропозицію майор Бузина.

- Дуже доречно, Олексію Григоровичу, і за здоров’я узбецьких дехкан, щоб росли і множилися урожаї їхньої бавовни, «білого золота», як пише газета «Правда»! Славно!

Випили за зустріч і здоров’я узбецьких дехкан, взялися за бутерброди і виделки.

Закуска смакувала.

Майор Бузина з жалем констатував, що він детально розгледів узбеків у халатах і тюбетейках, а в Леніна побачив тільки його лисину, і тепер важко йому буде переповідати удома свої враження від візиту до усипальні вождя, тому що подробиць він не помітив, а яка ж розповідь без антуражу?

«Нічого, - заспокоїв себе, - візьму якусь світлину Леніна в труні, їх в книжках є достобіса, роздивлюсь, який на ньому костюм і краватка, і щось зметикую».