Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Ага! - сказав підполковник Мусоргський. - Це того терориста, який хотів погрітися перед Мавзолеєм? «Гайдамаку»?

- Аякже, все Управління стояло на вухах, по всіх справах вели пошук, мороки було доста, але тоді Голоцван себе ще не проявив. Я день і ніч орав, узагальнюючи всю інформацію, навіть ночував у своєму кабінеті.

- Спіймав? - запитав підполковник Мусоргський.

- Спіймав! Група підпільників, у кількості п’яти членів. Накрили їх, коли вони намагалися зафарбувати літеру «р» на вивісці нашої установи, тобто Управління Комітету державної безпеки УРСР по Ворошиловградській області. Хотіли зробити - «Ворошиловгадській області». Я саме тоді спав, тобто перебував у своєму кабінеті - як відчував, додому не пішов! Прапорщик побачив злочинців з вікна, мені дав знати, ми удвох з пістолетами вискочили і скрутили їх. Але найдосадніше було в тому, що притягнути до кримінальної відповідальності за антирадянську агітацію і пропаганду по статті 62-й Кримінального кодексу нікого з них не вдалось. Закон не дозволив.

- Який закон? - щиро здивувався підполковник Мусоргський.

- А такий, що усі члени підпільної організації виявилися неповнолітніми хлопчаками, причім, вчились у найпрестижнішій школі з поглибленим вивченням суспільствознавста і англійської мови. Синки окремих наших міських керівників, а один навіть син нашого начальника відділення з УКДБ, його за тиждень після того виперли з органів. Як показало слідство, його син «всліпу» дізнавався у батька, де і коли ми виставляли патрулів для затримання злочинців. А батько ляпав язиком. Така от справа! Якби ті підпільники були повнолітніми, то я б знак «Почесного співробітника органів ВЧК-КДБ», напевне, отримав, від самого голови КДБ СРСР Андропова. А так лиш грамоту від нашого начальника Управління, полковника Косяченка.

- З гумором хлопчаки, твої антирадянщики, що навчаються в школі з поглибленим знанням суспільствознавста та англійської мови! - відзначив підполковник Мусоргський. - Напевно, «Бітлзами» захоплювалися?

- Точно, ми у них плівки і магнітофон вилучили як речовий доказ.

- Не переживай, Володю, я тобі зараз вручу почесну відзнаку «50 років органів урядової охорони СРСР».

Підполковник Мусоргський відсунув шухляду і вийняв знак:

- Глянь, Володю, достоту «Почесний співробітник органів ВЧК-КДБ». Я тобі за одну мить і посвідчення випишу, можеш сміливо носити на мундирі. Будеш казати: «Нагороджений за проведення на Красній площі в столиці Радянського Союзу, місті-герої Москві активних заходів щодо виявлення, знешкодження і попередження диверсійно-терористичних намірів». Я так і напишу.

Підполковник Мусоргський з тієї ж шухляди витягнув чистий бланк посвідчення в коленкоровій червоній оправі і з золотим тисненням, подивився на свою ручку і запитав:

- Ручка з чорним чорнилом у когось є, а то у мене синє.

- Немає, - розвів руками майор Бузина, - у нас чорним чорнилом пишуть тільки генерали та інше начальство, оперативний склад - фіолетовим.

У старшого лейтенанта Нікітченка виявилась запасна ручка з чорним чорнилом, підполковник Мусоргський сказав: «Будеш генералом» і написав на посвідченні - «Старший лейтенант державної безпеки Нікітченко Володимир», далі зупинився і перепитав:

- Як звати твого батька?

- Федот Степанович, але прізвище його попервах було Микитченко, а коли Микита Сергійович дозволив селянам паспорти, його записали Нікітченком. І я став Нікітченком.

- Мабуть, в честь дорогого Нікіти Сєргєєвіча?

- Та ні, тоді нікого не питали. Як хотіли, так і писали. Начальника паспортного столу до нас прислали з-під Тамбова. От і написав Нікітченко.

- Гаразд, не питали - так не питали, тільки мені його дівоче прізвище не потрібне, я маю тебе по батькові правильно написать.

- Федотович!

- «Нікітченко Володимир Федотович», - підполковник Мусоргський красивим почерком заповнив посвідчення, вручив його старшому лейтенанту Нікітченкові і запропонував:

- Обмиємо нагороду!

Він розлив горілку, у шкляник старшого лейтенанта Нікітченка поклав почесний знак і наказав:

- Пий!

Старший лейтенант Нікітченко виструнчився, вдихнув повітря, двома ковтками хильцем спорожнив шкляник, видихнув повітря, знову вдихнув і по-статутному проголосив:

- Служу С-с-сав-в-вєт-т-тскаму С-с-саюзу!

- Зух, - похвалив підполковник Мусоргський. - В комсомольських органах, очевидно, до служби в КДБ працював?

Старший лейтенант Нікітченко уже закусював і з напханим ротом кивнув головою:

- Так точно!