- Біжи, Петрусю, - дозволив йому чомусь майор Нежердецький, а не підполковник Капустянський, і продовжив екзаменувати майора Бочонкіна шляхом розширення речення про юшку, яку вживав генерал Свєтков, у різних варіантах і можливих обставинах: «де, коли, як і чому».
Майор Бочонкін відповідав старанно і помилок майже не допускав.
«Можна й кацапа навчити говорити по-українськи, якщо застосовувати сучасні методики», - відзначив подумки майор Бузина, розписався у капітана Глюка за шифротелеграму і зизом кинув погляд на кабінку. Майор Забара згорнув записник і сунув його під пахву. Жест майора Забари сподобався Олексію Григоровичу, а майорові Нежердецькому, певно, не дуже.
- А чого це так довго немає Петруся Сороки? Ой, лихо, не Петрусь? - знервовано запитав він у підполковника Капустянського. - Обіцяв же небавом через п’ять секунд повернутися з вісьмома копійками?
- Доведеться зняти вісім копійок з Олексія Григоровича і перевести їх на рахунок капітана Сороки, якщо майор Бузина не буде заперечувати. Загиблий на посту прапорщик чекати, доки капітан Сорока знайде вісім копійок, не може. Пів години вже спливає, треба бігти в ритуальну службу на площу Перемоги замовляти вінок. - Підполковник Капустянський глянув на майора Бузину і приготувався зробити відповідне виправлення у відомості.
- Я не заперечую, враховуючи стан прапорщика, - відказав майор Бузина. - Лишень попередьте Сороку, щоб вісім копійок він віддав мені, а не вам.
«Було б доречно бодай вісьмома копійками, підлатати не запланований пролом у власному бюджеті, зроблений майором Забарою, Михайлом Йосиповичем, з його сигналом про перевірку конспектів, не запланованими витратами на закупівлю зшитків, креслярського приладдя та на додаток ще й на похорон загиблого прапорщика, який так необачно пірнув униз, згрібаючи сніг на дахові будинку КДБ. Вісьмома копійками внесок Левка Нежердецького у два карбованці я однак не перевищу, це очевидний факт, доведеться ще тричі на обіді зекономити чи, гляди, щось залишиться після відрядження, не забути б отримати аванс у фінвідділі», - розважив він, забираючи московську шифротелеграму до своєї течки.
Майор Забара роз’яснював співбесіднику на тому кінці дроту, на яких автомобілях їздять в Канаді. Майор Бочонкін записував від майора Нежердецького домашнє завдання. Майор Бузина поглянув на годинник і потім на кабінку «ВЧ-зв’язку» - майор Забара поклав ручку з фіолетовим чорнилом до внутрішньої кишені. До обіду залишалось вісім хвилин. Він не став чекати того моменту, коли майор Забара вийде з кабінки, і неквапом полишив приймальню. Текст шифротелеграми він прочитав уже в своєму кабінеті.
- Що ж, - промовив Олексій Григорович сам собі, - поїдемо в столицю навчати москалів, - і поклав свої зшитки конспектів у сейф. - Хай полежать до повернення з Москви, бо ж воно очевидно, що аутодафе, яке опричники планували скоїть зі мною, відкладається на тиждень.
Майже одночасно услід за майором Бузиною до кабінету зайшов майор Забара.
Він витер піт з лоба, на свій стіл поклав записник, а на стіл Олексія Григоровича двадцять карбованців і двадцять копійок:
- Левко передав якийсь свій борг, деталі не уточнював, - сказав він. - Твоє завдання я виконав, указівки довів аж донизу по всій периферії.
- Дякую, Михайле.
«І то прибуток, - метикнув Олексій Григорович і з задоволенням поклав гроші до гаманця. - Може, десятку віддати Михайлові Йосиповичу, адже половина успіху належить йому? - запитав він себе. - Поки що не буду, треба уточнити кошторис сьогоднішніх витрат і надходжень», - вирішив він.
Майор Забара пішов обідати у їдальню.
Майор Бузина, передбачаючи скрутну ситуацію з переписуванням конспектів, прихопив з дому кілька бутербродів. Наразі він зачинив зсередини двері кабінету на ключ, щоб старший лейтенант Спірохін не спіймав його за користуванням електроокріпничком, і з’їв принесений харч, запиваючи його свіжо запареним чаєм.
Відтак він вийняв з шухляди кілька чистих аркушів паперу, угорі справа написав: «Таємно. Прим. єд.», справа - «Реєстр. №____________________» і посередині - «План проведення навчань з працівниками 5-го управління КДБ СРСР по лінії боротьби із закордонними центрами ОУН та проявами українського буржуазного націоналізму на території СРСР».
План писався легко, майор Бузина лише зрідка зупинявся, позираючи то на стелю, то на портрет Фелікса Едмундовича. В обідню пору ніхто не заважав йому працювати.
Генерал Свєтков пообідав удома і пополудні викликав майора Борозного:
- Майор Бузина отримав шифротелеграму з Москви?
- Так точно. - Майор Борозний глянув на годинник. - П’ятдесят шість хвилин тому.
Генерал Свєтков натиснув на кнопку прямого телефону чергового по Управлінню:
- Викличте майора Бузину до мене! Негайно!
Майор Борозний поклав на стіл перед генералом Свєтковим телефонограму:
- Товаришу генерал, дозвольте ще доповісти. Управління кадрів КДБ УРСР надіслало телефонограму, ось вона - про відміну збирання коштів на похорон прапорщика, того, який нібито вбився, впавши з даху.
- Чому «нібито»? Доповідайте зрозуміліше. Впав чи не впав з даху прапорщик, вбився чи не вбився? - Генерал Свєтков поморщився. - З самого ранку тільки й розмов що про прапорщика. Чи й Сталін НІБИТО помер?
- Та ні, Йосиф Віссаріонович живий. А радіоприймачі, як вам я вже доповідав, повилучали. Інформацію про прапорщика, який впав з даху і за первинними даними нібито загинув, виконуючи службовий обов’язок, я пере-перевірив через відповідального працівника Управління кадрів. Він розказав, що товариш прапорщик дійсно звалився з даху. Але поки летів згори униз, зачепився кожухом за гілля дерева, якого вказівкою Степана Несторовича не встигли зрубати. Кожух залишився на дереві, а прапорщик після невеликої зупинки продовжив політ вже з меншою швидкістю і пірнув головою у кучугуру снігу під деревом, яку сам накидав з даху. В кожусі, мабуть, народився! Він залишився живий, тільки йому довелось в кучугурі без шапки, кожуха, в гімнастерці і в одному валянку пролежати безмаль півгодини, поки його звідти викопали. Ніяких пошкоджень, крім невеликих подряпин, він не отримав. Лікарі кажуть, що можуть наступити негативні наслідки з точки зору можливого респіраторного захворювання, оскільки шапку, кожух і валянок він загубив під час короткочасного польоту і в снігу лежав без верхнього одягу і половини взуття. Проте небезпеки для життя немає.
- Кожух і дерево сильно постраждали?
- Не дуже, на дереві кілька гілок обламалось, а кожух і валянки - цілі, вони ще з часів боротьби МГБ проти бандоунівського підпілля дісталися нам у спадок, міцні. Незайманий запас на випадок особливого стану. На дозвіл Степана Несторовича кілька десятків кожухів і валянок передали для господарського відділу. Тобто військове майно, кожух і валянки з калошами, крім дерева, залишились неушкодженими. А дерево тепер можна й спиляти, як того хотів Степан Несторович. Мої знайомі у 1-му відділі ЦК КПУ кажуть, що для Степана Несторовича взагалі не було завдань, яких він би не здатен був вирішити. Тому й направили до нас у КДБ вирішувати складні завдання. Якби не втручання головного київського архітектора…
- Того архітектора вже звільнили за ідейно не витримані погляди історичного характеру, - сказав Свєтков.