- Та ось я, - здивовано сказав Олексій Григорович. - Майор Бузина! Навіщо мене розшукувати?
Майор Борозний зупинився, важко віддихуючись:
- Чого ви тут стоїте? - хрипко сказав він. - Негайно йдіть у приймальну, там у капітана Глюка для вас лежить термінова шифротелеграма з Центру. Генерал Філофей Алфейович наказав негайно відрядити вас до Москви!
- Отепер? У Москву? Навіщо? Але ж я мушу повернути старшому лейтенантові Спірохінові цілком таємний наказ, а він тут у туалеті працює. Не знаю, скільки ще часу він там буде зайнятий.
- Хай працює, наказ давайте мені - я спишу. І негайно біжіть в приймальню! Забирайте телеграму, там все розписано. І готуйтесь до відрядження, вас Філофей Алфейович сьогодні ще викличе для інструктажу. Я квиток для вас у Михалевського вже замовив.
Завідувач транспортної каси продажу квитків для працівників КДБ колишній прикордонник підполковник запасу Олег Михалевський майора Бузину поважав, позаяк Олексій Григорович кожного разу, вітаючись, жартівливо запитував у нього: «Що за рід військ - пика червона, картуз зелений?», - підполковник Михалевський не ображався, тому що 25 років відслужив на заставах і в загонах, парсуну справді мав червону від вітрів, спеки і морозу, тільки перед пенсією втрапив у штаб Західного прикордонного округу прикордонних військ КДБ СРСР у Києві, - тому майор Бузина міг не хвилюватися, що з квитком у столицю СРСР у нього можуть виникнути проблеми.
«Бодай на квиток не доведеться час витрачати», - подумав він, віддав майорові Борозному наказ і не поспіхом рушив до приймальні. Олексій Григорович майже ніколи не поспішав, тому що не любив метушитися: «То в майора Борозного, Василя Івановича, на прізвисько «Чапаєв», така служба, - міркував він, ідучи довгим коридором, - а в нашій роботі поспішиш, то людей насмішиш». Гадати, з якої причини Центр викликає його в столицю СРСР, у якій він до сього часу ні разу не був, майор Бузина не став, тому що не звик робити припущення, не володіючи конкретною інформацію: такий у нього був характер, і ся риса вельми допомагала йому у його чекістській дільності.
Черга до переговорної кабінки «ВЧ-зв’язку» не поменшала.
Майор Забара з кабінки пояснював своєму співрозмовнику на тому кінці дроту про структуру Комітету «Вільна Європа» 5) та вірогідну кількість агентів КДБ, що працюють у його штаті.
До обіду залишалось шістнадцять хвилин.
Майор Нежердецький продовжував навчати майора Бочонкіна української мови.
Поряд з підполковником Капустянським стояв капітан Сорока, який старанно ляскав себе по грудях і стегнах. Зачувши дзвін у лівій кишені штанів, він вигорнув монети і висипав їх у руку Капустянському.
Капустянський перерахував Сорочин дріб’язок на долоні, розтикаючи вказівним пальцям монети однакової вартості до різних купок, та в торбинку складати не став.
- До мінімального внеску не вистачає восьми копійок, - зазначив він. - Маємо поки що дев’яносто дві копійки.
- Дев’ятдесят дві копійки, - поправив майор Нежердецький, не припиняючи заняття з майором Бочонкіним.
- Дев’ятдесят дві копійки, - поправився підполковник Капустянський.
Сорока заходився знову ляскати себе по грудях і стегнах, але, певно, без результату.
- Олексію Григоровичу, у тебе не знайдеться восьми копійок або карбованця до зарплати? - звернувся він до Бузини.
- Тільки четвертак однією купюрою, якщо тебе це влаштує? Дрібніших не маю. Двадцять копійок віддав Левкові Юхимовичу. Запитай у нього.
Майор Нежердецький, не припиняючи заняття з майором Бочонкіним, поглянув на кабінку «ВЧ-зв’язку».
Майор Забара розповідав, скільки агентів спецслужб країн соціалістичного табору, крім СРСР, правдоподібно працює на радіостанції «Вільна Європа» у сукупності.
- Можу позичити, але не раніш, ніж через годину, коли оприбуткую свій виграш в Олекси Григоровича, - сказав майор Нежердецький. Голос у нього був уїдливим. «З чого б Левко почав злитися? - запитав себе майор Бузина. - Чи відчуває, що програв мені заклад?»
- Через пів години збір коштів маю завершити, а з четвертака у мене здачі не буде, - зауважив підполковник Капустянський.
Майор Нежердецький через губу додав:
- І двадцять п’ять кербелів віддавати буде жалькіше, ніж одного. А двадцять копійок Олекса Григорович вже майже втратив, залишились формальності: порядок є порядок, і поспішати не будемо. - Відтак він повернувся до майора Бочонкіна: - Тепер, добродію Іване, переходимо до сучасної методики вивчення мови, як я тебе попереджував. Називається - шляхом зворотнього перекладу.
Майор Забара в кабінці «ВЧ-зв’язку» ділився думками про те, що кількість штатних працівників та агентів ЦРУ США в Комітеті «Вільна Європа» ймовірно не перевищує сукупне число агентів органів державної безпеки СРСР та країн соціалістичного табору без Китаю. «У «Вільній Європі» і без Китаю наших агентів більше, ніж ЦРУ!» - хвалився майор Забара.
- «Прохвесор кислих щів», - зневажливо кинув убік майора Забари майор Нежердецький. - «Йєвропі, Йєвропі!» Увесь світ каже «Европа», усі наші агенти у «Вільній Европі» кажуть «Европа» і американців навчили говорити «Европа», хоч їх учити важко, позаяк тупі, а «Мотл» мавпує під москалів!
Майор Нежердецький справді був не в настрої. Але не тому, що боявся програти заклад майорові Бузині. Старший лейтенант Спірохін знайшов у нього сейфі схованку, де він тримав транзисторний радіоприймач, подарований йому колективом на день народження. І хоч батарейки до приймача Спірохіну розшукати не вдалось, приймач він вилучив, ще й встиг передати попередження від начальника Управління, яке повторив з видимим задоволенням, поставивши майора Нежердецького по стійці «струнко».
Майор Нежердецький пограв жовнами і, стримуючи роздратування, сказав майорові Бочонкіну:
- Перекладайте, добродію Іване Демдовичу, з української російською, потім навспак, з російської українською: «Начальник П’ятого управління Комітету державної безпеки Української еРеСеР генерал Свєтков юшку їв». Запам’ятав: «Начальник П’ятого управління Комітету державної безпеки Української еРеСеР генерал Свєтков юшку їв»? «Свєтков юшку їв»?