- Я знаю лише одну Єву - жінку Адама. Інші Єви серед моїх знайомих відсутні.
- Це лікарня? - поцікавився незнайомий співбесідник.
- Так, - відповів майор Бузина.
- А ви можете мені дати номер телефону хірургічного відділення?
- Хірургічне відділення у нас закрили щойно 1953 року, - відповів майор Бузина.
- Хіба? - не повірив незнайомець. - Не може бути!
- Може. Ми тільки вправляємо мізки.
- А який у вас номер телефону?
- А який вам потрібен?
- 219-97-39.
- Ви помилились, наберіть правильно першу цифру, - сказав майор Бузина і поклав рурку. Робочий телефон у нього був 919-97-39, домашній - 446-08-47 27). І, завваживши перед собою капітана Сороку, він обурено сказав:
- Що за народ?! Дев’ятку з двійкою плутають! Не подобається, що у нас немає хірургічного відділення - приходь і без хірургії підлікуємо. Теж використовуючи метод оперативного втручання і без крові. Прогрес. Так що ти там казав про «Професора» і Емський указ?
- Річ у тім, що в мене виникла ідея випередити наміри «Професора» і до сторіччя Емського указу опублікувати в нашій пресі статтю, в якій показати, як радянська влада і комуністична партія дбають про інтернаціональне виховання і розвиток українського народу. В цій же статті виступити з ініціативою про відновлення видання «Кієвского Тєлєграфа» - мовляв, царські урядники закрили газету, а наша радянська влада її відроджує. Я доповів ідею Філофею Алфейовичу, він погодився і дав указівку готувати проект доповідної записки Віталію Васильовичу і Володимиру Васильовичу.
- Федорчуку і в ЦК?
- Так, мені доручено підготувати проект статті і двох доповідних записок - голові і в ЦК Компартії України з пропозиціями щодо відкриття у Києві газети «Кієвскій Тєлєграф». Але з «єром» і під нашою орудою, інфільтрувавши в редакцію офіцера діючого резерву разом з агентурою йому на зв’язкові. Класна резидентура вийде! - Капітан Сорока примружив очі: - Як тобі ідея, Олексію Григоровичу? - Пом’явшись, він ще запитав: - Ти бува не знаєш, кого планують на посаду заступника начальника «периферійного» відділення у нашому відділі? Я чого питаю - ще якогось варяга пришлють без досвіду роботи по націоналізму?
- Про посаду не відаю, а ідея твоя не нова, - відповів майор Бузина. - Юзефович, коли ще працював помічником попечителя, виконуючи функції офіцера діючого резерву ІІІ-го відділення канцелярії власної його Імператорської Величності, 1847-го року через свого засланого агента Петрова викрив Кирило-Методіївське братство, за участь у якому Тараса Шевченка було віддано в солдати і відправлено у 10-річне заслання. Потім він впроваджував свою агентуру в інші українофільські організації, зокрема, і в газету «Кієвскій Тєлєграф» з «єром» на кінці. Втім, як на мене, вельми слушна пропозиція. Відновлення видання забороненої царським мракобісом Михайлом Юзефовичем газети «Кієвскій Тєлєграф» буде винятково сильним ударом в нашій боротьбі з проявами українського буржуазного націоналізму. До речі, організатором останнього замаху на Олександра Другого, який закінчився його смертю, була Софія Перовська 28), українка, вона з роду Кирила Розумовського, останнього гетьмана України. Взагалі-то, головним організатором акції був її чоловік, Андрій Желябов, він родом з Криму, вчився в Одесі. Займався революційною боротьбою у Київській, Подільській губерніях, на Півдні України, в Олександрівську…
- В Запоріжжі? - уточнив капітан Сорока.
- Так, тепер Запоріжжя.
- Запитаю у Гопанчука.
- Чи справді Олександрівськ названо на честь Запорозької Січі Запоріжжям? Справді.
- Та ні, чи жив Желябов у Запоріжжі.
- Ні, не жив. У Запоріжжі живе твій із Гопанчуком об’єкт, доцент педінституту і останній на Запоріжжі націоналіст. А Желябов жив в Олександрівську, його псевдо було «Тарас». Там він намагався 1879 року зробити підкоп під залізничну колію і підірвати потяг, яким цар мав повертатися з Криму. Спроба не вдалася. Крапку народовольці поставили у Петербурзі, в неділю 1 березня 1881 року. Желябова 27 лютого було заарештовано, керування операцією взяла на себе Софія Перовська. У «Народній волі» значна частина членів складали українці і поляки, були росіяни, євреї, німці. Убив царя поляк Гриневицький, справжній поляк - гонору, хоробрості, а ще й бісівської витримки у нього було по вінця. Першим кинув бомбу Рисаков, невдало, цар залишився живим, його тільки контузило. Гриневицький стояв під стіною набережної, дочекався, поки цар вилізе з карети. Оглушений, він чомусь пішов у напрямку, де стояв Гриневецький, охорона теж була без тями. Гриневицький дочекався, поки цар підійде до нього майже впритул і підірвав бомбу. Помстився за те, що Олександр Другий жорстоко придушив польське повстання 1863-64 років, його ще називають Січневим. Правобережна Україна була на боці поляків, воювала за незалежність Польщі і України. Олександр Другий залив кров’ю і пів України. Гімном групи Желябова і Перовської була українська пісня, ну, ніби гімном, народовольці її співали на своїх збіговиськах:
Гей, не питайте, добрії люди,
Що на Вкраїні повстання.
- На Вкраїні повстання?
- Так, повстання, - підтвердив майор Бузина. Їхнім керівником був Олександр Михайлов, знаменитий народоволець, фігура номер один в організації, родом з нашого Путивля. Книжку Сидора Артемовича Ковпака «Від Путивля до Карпат» 29) читав?
- Читав. Підожди, ми ж говоримо про Емський указ. Чому він так називається - Емський?
- От бачиш, ти цього не знаєш. Емський указ Олександр Другий підписав у Німеччині. Він спочатку заїхав у Берлін, відвідав свого рідного дядька Вільґельма Першого, і потім, віддавши шану кайзерові, поїхав в Емс, -це такий курорт в Німеччині, - де разом зі своєю коханкою княжною Довгорукою і позашлюбним сином Ґоґо лікувався на водах, імператриця залишалася в Петербурзі. Туди ж поїхав і Вільґельм Перший. Олександр Другий морщився, коли кайзер у нього в гостинах називав його позашлюбного сина Ґтґо, з наголосом на першому складі, а не Ґоґт. Про Вільґельма канцлер Німеччини Отто Бісмарк казав, що різниця між волом і кайзером та, що коли волові кажуть «цоб», то віл знає, що треба повернути наліво, коли кажуть «цабе», віл знає, що треба повернути направо, а його величність у цьому тями немає, попри те, що він, Бісмарк, все життя намагався навчити цієї премудрості свого імператора. А Вільґельм казав про свого канцлера, що Бісмарк - то його довічне лихо. В історію Вільґельм Перший увійшов під прізвиськом «Великий», як Петро Перший, а Бісмарк - «Залізний», як Фелікс Едмундович. Така історія. Одначе, Петре, тут є кілька викрутів. Я у свій час за завданням полковника Каллаша цікавився «Кієвскім Тєлєграфом» по оперативній грі «Мазепа». Результати Каллаш доповідав Федорчуку, і мене було нагороджено цінним подарунком - механічною бритвою. Бачив?
- Бачив і чув, - підтвердив капітан Сорока.
- «Кієвскій Тєлєграф» було засновано бароном фон Юнком-молодшим на кошти польської меценатки Ядвіґи Рогоцької, підозрюваної у причетності до підпільної націоналістичної організації «Жонд народови», яка ставила за мету створення Речі Посполитої, як федерації, та приєднання до неї Правобережної України, як автономної держави в кордонах Речі Посполитої. Подібні наміри мав ще Наполеон Бонапарт, він планував приєднати Україну до Франції 1812 року, надавши їй назву Наполеоніда 30), але того йому не вдалось.