Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

11.6.

Федорчук опустив голову, побачив на столі своє віддзеркалене обличчя, старший лейтенант Бездоля зник, і зачекав, поки під діафрагмою шлунку з’явиться музика «Турецького маршу» Моцарта. Музика з’явилась, від шлунку піднялась до потилиці і вух, Федорчук подумав, що не варто було б витрачати час на всі ці дрібниці, коли найголовніше для нього - виспатися, давно йому не хотілося так спати, чи взагалі не хотілося спати, і дочекатися дзвінка Брежнєва і умовної фрази Дзеньзібара, а до того він мусив зробити усе, щоб нічого не завадило тому дзвінку. «Та не дрібниці, - сам собі заперечив, - стройову підготовку введу по всій системі КДБ СРСР, для всіх підрозділів, і гайки на Україні треба і далі закручувати, повинищувати все, що може стимулювати націоналістичні процеси і втрату політичної пильності тут без мене», - і сказав:

- Пиши, Рябоволе. Перше. Майору Бочонкіну (особистий номер такий-то): за щиросерде зізнання і виявлену спритність під час проведення навчально-бойової тривоги зняти раніше накладене на нього чергове дисциплінарне стягнення. Крапка.

Генерал Рябовіл розгублено глянув на Федорчука, той жестом показав - «пиши».

Майор Бузина розкинув мізками: «Яке ж останнє чергове дисциплінарне стягнення мав Ваня Бочонкін? Щось таке було, пов’язане з Талмудом і самогонкою? Чи з туалетом, «Фердинанд» сьогодні кілька разів натякав йому на туалет?»

Достотно майор Бузина не знав.

«Напевно, та пригода сталася, коли я був у Москві», - кмітував він і вирішив при нагоді, якщо не сяде в тюрму, запитати у самого Бочонкіна.

Федорчук продовжував диктувати.

- Друге. Друге-перше. Майору Бузині. Майору Бузині… - повторив Федорчук, відірвав погляд від власного портрета на блискучій поверхні стільниці і втупив очі в Бузину.

Майор Бузина витримав погляд.

Запала тиша.

- Друге-перше. Майору Бузині (особистий номер такий-то) оголосити подяку за успішну участь у проведенні навчально-бойової контррозвідувальної операції щодо припинення диверсійно-терористичного акту легендованої розвідувально-підривної групи, - в дужках (еРПеГе), - зарубіжних антирадянських центрів ЗЧ ОУН, яка згідно з планом проведення навчальної тривоги здійснювала намір підпалити будівлю КДБ і вчинити замах на життя першого заступника голови КДБ УРСР генерал-майора Муха Степана Несторовича. Крапка.

Генерал Рябовіл метушливо закреслив: «Про надзвичайну подію в КДБ УРСР і покарання винних» і написав: «Про проведення навчально-бойової тривоги в КДБ УРСР і заохочення співробітників 5-го управління КДБ УРСР, які відзначилися».

- Друге-друге, - продовжував Федорчук, - старшого оперативного уповноваженого 1-го відділу 5-го управління КДБ УРСР майора Бузину підвищити у посаді і призначити…

Голова КДБ УРСР зробив паузу, Свєтков здригнувся - Федорчук міг одним розчерком пера призначити майора Бузину начальником 5-го управління, генерал-майора Свєткова виконуючим обов’язки начальника секретаріату на місце старшого лейтенанта Спірохіна, а старшого лейтенанта Спірохіна на місце майора Бузини, дарма що старший лейтенант Спірохін українською мовою не володів і російською гаркавив.

Рябовіл теж заціпенів. Він не любив майора Бузину за те, що той розмовляв винятково українською мовою, навіть з ним - заступником голови КДБ УРСР з кадрової роботи, до керівників завше звертався із словом по імені і по батькові, хоча відповідно до встановлених вимог треба обертатися, називаючи військове звання чи посаду, і вважав усіх працівників Управління кадрів неробами і косоголовими. До того ж, майор Бузина колись був його начальником, і вимогливим начальником: в міськкомі ЛКСМУ Рябовіл працював інструктором у відділі фізкультури та оборонно-масової роботи, який очолював Олексій Григорович Бузина, і той ганяв його зранку до вечора, як відомий добродій Сидір відому тварину, завдяки чому рівень оборонно-масової роботи в районі тоді виріс до небаченої висоти.

- … призначити, - повторив Федорчук і замовк. В кабінеті запала тиша.

Запала така тиша, що було чутно, як на Подолі, десь в районі вулиці Фрунзе, збрехнув пес, йому відповів другий з Лук’янівки, і знову стало тихо.

У вікна кабінету дивилася глуха березнева ніч, що не відрізнялась від попередніх лютневих ночей, бо весна барилась, натомість стояли відзимки, та й на весняне рівнодення ще не зовсім перехилило; а, може, й не березнева, а листопадова чи груднева, бо день був, як рік, і ніч була, як день, і ранкові сірі сутінки не відрізнялись від вечірніх присмерків, - чи то весною, чи восени, чи взимку.

Федорчук глянув на годинник, який висів у його кабінеті над вхідними дверима. Стрілки показували на другу. «Що за чортівня?! Чи зіпсувався годинник після аварії і тимчасового увімкнення запасного електропостачання?» - подумав він і натиснув кнопку, викликаючи Дзеньзібара.

Через секунду Дзеньзібар просунув голову в отвір дверей.

Генералові Свєткову, знервованому від невизначеності і паузи, яку затягнув Федорчук, здалось, що то величезна гусінь тутового шовкопряда зазирнула до кабінету.

Він заплющив очі, щоб відігнати видиво, і поворушив пальцями ніг.

Ноги у чоботах залишались мокрими.

- Котра година? - запитав Федорчук.

Дзеньзібар увійшов до кабінету, глянув на свої ручні «командирські», надув щоки і відповів.

- Рівно друга, Віталію Васильовичу.

Федорчук подивився на свої ручні «швейцарські», вони теж показували рівно другу годину ночі, і закінчив:

- … майора Бузину підвищити в посаді і призначити начальником свиноферми підсобного господарства КДБ УРСР в селі Мархалівка Васильківського району Київської області.

Свєтков і Рябовіл полегшено зітхнули.