Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він - не дурень Лаврентій і хитріший за Микиту.

Жуков запопадливо дивився на Федорчука, чекаючи наступних розпоряджень.

Федорчук помітив Жукова і перервав мовчанку.

- Те-е-ек, - протягнув він, - ось ти теж, Жуков, служив зі мною у Північній групі радянських військ в Східній Німеччині, займався агентурно-оперативним забезпеченням центральних продовольчих складів групування в Потсдамі, кажеш, що жодна миша без документів на об’єкт не проникала?

- Так точно, Віталію Васильовичу, жодна миша без документів.

- Тоді скажи, чи схожий майор Бузина на хера Мюллера?

- Якого хера Мюллера? Начальника відділу «штазі» у Потсдамі?

- Не того хера. Хера обергрупенфюрера Мюллера, того, що грає Бронєвой.

Полковник Жуков уважно придивився до майора Бузини, помовчав, нахилив голову наліво, потім направо, приглядаючись сумлінніше, і рішуче заперечив:

- Ні не схожий. Майор Бузина схожий на Микиту Сергійовича Хрущова, коли той командував партизанським рухом на Україні, чи… - полковник Жуков знову пильнувато подивився на майора Бузину, - чи, можливо, і на пізнішого Микиту Сергійовича, якщо замість гімнастерки одягне вишивану сорочку і в руки візьме стеблину кукурудзи з трьома качанами.

Майор Бузина кинув гадку, який варіант для нього кращий - бути схожим на Мюллера чи на Хрущова? «Мабуть, все-таки на Мюллера», - вирішив він.

- Втім, якщо одягти його у форму працівників МВД ГДР, поголити, причесати і змастити волосся брильянтином, то буде викапаний начальник інтендантської служби 7-го патрульного загону німецької поліції майор хер ґеноссе Мольтке. Ви його пам’ятаєте, тільки хер ґеноссе Мольтке стає зизоокий, коли вип’є грамів двісті шнапсу, і на вогонь кожен раз після цього не кидається, а у майора Бузини очі… - продовжував вчепистим поглядом придивлятися і ворушким носом принюхуватися до майора Бузини спостережливий полковник Жуков.

Майор Бузина очі не відвів, лиш на кілька секунд притримав дихання. Водночас він знову пожалкував, що не встиг після повернення з Москви запастися мускатними горішками. «Здається, на вулиці Свердлова ¹⁷⁾ є кооперативний магазин, де продаються екзотичні продукти, чи ще, як їх називають, «колоніальні товари», - подумав він. - Завтра ж куплю, якщо живим вийду з цього кабінету».

Проте Федорчук не дав полковникові Жукову закінчити вислід:

- Добре, можеш йти. Увечері ти будеш мені потрібен на дачі, вказівки дасть Дзеньзібар, - хитнув він важкою щелепою у бік дверей і в тиші, що облягла кабінет, подумав: «З Марією Василівною на прощання відзначу нове призначення, може, й у Москву її заберу, тобто, натякну Щербицькому, що треба надійні кадри перевести у Москву, для зашифровки ще якесь прізвище скажу…» Відтак кілька секунд обережно послухав «Турецький марш» Моцарта, який не заважав йому вести розмову, а навпаки, допомагав спрямовувати її у правильному руслі, у тому руслі, яке неодмінно повинно привести його у кабінет на Луб’янці… а потім… подім подивимося… Повіки у нього ще більш обважніли, під музику захотілося спати, вперше, мабуть, після похорону сина, - і йому здалося, що з цього часу мучитися безсонням він уже не буде. Треба сьогодні ще поспати години зо дві-три, і щоб ніякий мудак більше його не розбудив, а потім чекати дзвінка Дзеньзібара, якого він залишить чекати дзвінка з Москви…

- Так, Рябоволе, - піднявши повіки, звернувся Федорчук до свого заступника з кадрової роботи, - не будемо відволікати справу на безрік, пиши наказ!

Генерал Рябовіл витягнув з портфеля зошит для нотаток проектів наказів голови КДБ УРСР, розгорнув і на чистій сторінці написав: «Наказ Голови КДБ УРСР «Про надзвичайну подію в КДБ УРСР і покарання винних».

- Пишу, Віталію Васильовичу, - сказав він.

Федорчук обома долонями пригладив волося на голові, нахилив голову, потім глянув на Свєткова, перевів погляд на Рябовола, який з готовністю чекав, що йому писати.

Федорчук знову опустив обважнілу голову і втупився похмурим поглядом у стіл, на блискучій поверхні якого віддзеркалювавалась його подобизна, а він любив дивитися на себе в дзеркало, навіть стіни і стелі клозетів та ванних кімнат на його дачі в Кончі-Заспі були облямовані привезеними з НДР верцадлами - то постарався полковник інтендантської служби Жуков, який за цю роботу отримав відзнаку «Почесний спіробітник органів державної безпеки СРСР». Федорчуку подобалися його коханки, відображені у дзеркалах на його дачі; наразі він дивився на блискучу поверхню стола, як у дзеркало, і зрапта замість себе побачив перед собою старшого лейтенанта Бездолю.

Бездоля з-за голови показав два пальці ріжками.

Федорчук побуряковів і прошипів до Рябовола:

- Здається, я тобі давав наказ особисто проконтролювати маршрут старшого лейтенанта Бездолі від київського вокзалу до Львова? На тривозі я його сьогодні не бачив, тебе - бачу, отже, де цей Пиздоля і хто виконує мій наказ?

- Не вийшло, Віталію Васильовичу, - підхопився Рябовіл. - Він і тут виявився попереду паровоза, значить, тільки в іншому напрямку. Генерал Свєтков дав йому розпорядження відбути у Калугу для проведення профілактики об’єкта ДОР якогось «Езопа», який після арешту антирадянщина «Фаль… Фальсифікатора» зник з місця проживання, маючи намір втекти за кордон, але опинився в Калузі. Бездоля взяв, значить, два пуди ковбаси і сала в Мархалівці, встиг придбати квиток у нашій касі у Михалевського і вже увечері перед тривогою, значить, відбув поїздом у Калугу через Москву.

- Навіщо Бездолі два пуди ковбаси і сала? Він, що, має намір залишитися в Калузі на ПМЖ?

- Ні, то на команду генерала Свєткова він взяв м’ясні продукти і жири для підтримки російських колег. Там з продуктами дефіцит.

- Те-е-ек, цей Бездоля невловимий, виявляється. Навіть для заступника голови КДБ УРСР з кадрових питань…

- Віталію Васильовичу, я тут причім? Команду попереду паровоза їхати в Калугу дав Бездолі генерал Свєтков. Бездоля навіть не встиг написати рапорт на відрядження, замість Бездолі рапорт написав начальник його відділу майор Каламарчук і передав у мою приймальню моєму референтові Сірому, який оформив відрядження.

Федорчук втопив палець у кнопку зв’язку з приймальнею.

Негайно в отворі дверей з’явилась голова Дзеньзібара.